Францішак Карю
Францішак Карю (біл. Францішак Ксаверый Караў, пол. Franciszek Ksawery Kareu (Karü), лат. Franciscus Xaverius Kareu; 10 грудня 1731, Орша, тепер Оршанський район, Вітебська область, Білорусь — 30 липня 1802, Полоцьк) — білоруський архітектор, представник архітектури бароко; педагог. Професор архітектури[1]. Генеральний вікарій Товариства Ісуса (1799—1802). БіографіяНародився в англійській родині, яка осіла в Білорусі. У 1754 р. приєднався до ордену єзуїтів. Навчався в єзуїтських колегіумах Орші та Пінська (тут у 1762 році був висвячений на священника), а потім у Полоцьку під керівництвом професора Гавриїла Ленкевича вивчав архітектуру. Місіонер в Мінську і Фащовцях (1763—1765), Слуцьку (1767—1768), був префектом будівництва в Несвізькому єзуїтському колегіумі (1765—1768)[2]. У 1768 році він почав викладати в Полоцькому єзуїтському колегіумі спочатку як професор філософії та математики і префект будівництва (1768–1772), а потім як професор архітектури (1772–1773) та теології (1775 –1778). У вирішальні для Товариства Ісуса роки після публікації Касаційного брева Dominus ac Redemptor (1773) працював під керівництвом Станіслава Черневича та Гавриїла Лянкевича заради Ордена[2]. З 1779 р. — віце-ректор, а з 1782 р. — ректор Оршанського єзуїтського колегіуму і одночасно провінціал Білорусі[1]. З 1785 р. — помічник генерального вікарія Гавриїла Ленкевича. 1 жовтня 1785 року був головою комісії (входили також Гераній Віхерт, Міхал Боровський та Габріель Грубер), обраний Другою Полоцькою генеральною конгрегацією для проведення шкільної реформи в єзуїтських колегіумах. За рік був розроблений «План занять» (Ratio Studiorum), який розширив сферу викладання точних наук та сучасних мов у цих навчальних закладах[3]. У 1786—1799 рр. — ректор Полоцького колегіуму[4]. Під час його керування в колегіумі почала працювати друкарня, яка відіграла важливу роль у діяльності білоруських єзуїтів[2][5]. Після смерті в листопаді 1798 року Гавриїла Ленкевича з дозволу імператора Павла I Ф. Карев скликав третю Полоцьку загальну конгрегацію, яка одностайно його обрала генеральним вікарієм[6]. Після затвердження ордену єзуїтів у Російській імперії папою Пієм VII у березні 1801 року (бреве Catholicae fidei) став генералом Товариства Ісуса в Росії. Завдяки його активній участі єзуїти отримали церкву св. Катерини в Петербурзі (1800) та відкрили в столиці державні школи (1801) та гуртожитки (1802). Керував будівництвом єзуїтської церкви в Полоцьку[1]. У 1763—1764 роках брав участь у монументально-декоративному оздобленні єзуїтської церкви в Мінську[7]. Відновив Оршанську церкву та збудував особняк для відпочинку місцевих єзуїтів. У полоцькому передмісті збудував церкву для вірних церкву Гробу Господнього[2]. Примітки
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia