Фідель (музичний інструмент)
Фідель (нім. Fiedel, Fidel); віела (італ. viella, фр. vielle); фідл (англ. fiddle)[1][2] — позначення групи струнних смичкових інструментів, широко поширених в середньовічній Європі. ЕтимологіяЙмовірно, різноманіття назв інструмента зводиться до запозичення з середньовічної латини fidula[3]. В германських мовах дало староанглійське fiðele, ісладське Fiðla, німецьке fiedel, англійське fiddle, а в романських — французьке vielle, італійське viola [4][5], яке в свою чергу дало французьке viole та англійське viol для нової сім'ї інструментів, що стали, на ряду з віелою, попередниками сучасної скрипки. Слово fiddle в англійській мові закріпилось за народною назвою скрипки. В Польщі зафіксована стародавня скрипка, що отримала назву фідель плоцька від місця знаходження, міста (Плоцьк, під час археологічних розкопок. ІсторіяНайдавніші зображення фіделя датуються VIII—IX ст., зокрема зображення на книжковій палітурці зі слонової кістки в Луврі; в Утрехтському псалтирі датуються бл. 860 роком. До IX століття належать перші текстові свідоцтва. Віела, можливо, походить від ліри, візантійського смичкового інструменту, тісно пов'язаного з ребабом, арабським смичковим інструментом[6]. Існує багато середньовічних ілюстрацій різних типів віел у рукописах, скульптурах і картинах. Починаючи з середини або кінця 15 століття, слово «віела» (фр. vielle) використовувалося для позначення колісної ліри, як скорочена форма її назви: vielle à roue — «віела з колесом»[7]. Зовнішній вигляд та стрійНормативним вважається вид, який фідель отримав у XII–XIII століттях: овальний корпус, C-подібні резонаторні отвори, пряма шийка. У XIII–XIV століттях у західній Європі фідель вважався багатофункціональним інструментом, придатним і для сольної гри, і для акомпанементу. Єронім Моравський у другій половині XIII століття описує віелу як 5-струнний інструмент, який різними музикантами налаштовується по-різному: (1) G-d-g-d1-d1 (струна d описується як бурдон); (2) G-d-g-d1-g1; (3) G-G-d-c1-c1 (у цих налаштуваннях можливо нижня за теситурою струна — також Бурдон). Йоан де Грокейо (бл.1300) поміщає віелу на верху вибудованої ним ієрархії музичних інструментів, супроводжуючи своє судження такими аргументами:
Віела завдяки п’яти струнам, мала в середньому ширший діапазон, ніж ребек[8]. Галерея
Література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||
,_fol._5r,_detail.jpg)
_-_Hours_of_Charles_the_Noble,_King_of_Navarre_(1361-1425),_fol._325r,_Text_-_1964.40.325.a_-_Cleveland_Museum_of_Art_cropped.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
