Хронович Володимир Михайлович
Володимир Хронович (19 жовтня 1890, м. Броди — 11 листопада 1973, м. Снятин) — український письменник, Народний вчитель України, член Спілки радянських письменників ЖиттєписНародився 19 жовтня 1890 року у Бродах у родині шевця, що на той час мешкала на вулиці Музичній. Постійні нестатки змусили батька податися на заробітки за океан. Без засобів до існування, матеріально і морально скривджений, він повернувся у рідний край. Коли Володимирові пішов десятий рік, не стало матері. Через кілька місяців по тому батько привів у дім мачуху — людину прикрої вдачі. Нестатки в сім'ї змусили батька забрати сина з гімназії і віддати у виділову школу, яку закінчив 1906 року. З п'ятнадцяти років Володимир Хронович — круглий сирота. Закінчує школу і вступає до Сокальської державної вчительської семінарії, яку відмінно закінчив 1910 року. У 1920-х роках В. Хронович часто зустрічався з Марком Черемшиною, був знайомий з дружиною письменника. Бере участь у літературному гуртку, організованому Наталією Семанюк у музеї Марка Черемшини (м. Снятин), який вона очолювала. Зустрічається з Василем Стефаником, Петром Козланюком, Іриною Вільде, Ольгою Кобилянською, Дмитром Павличком, Володимиром Самійленком, Дмитром Осічним й іншими. 1970 року його приймають у члени Спілки радянських письменників. Помер Володимир Хронович 11 листопада 1973 року та похований на снятинському міському цвинтарі. Трудова діяльністьПедагогічне хрещення двадцятирічний учитель пройшов у с. Дуб'є Бродівського повіту. Перші твори — три сатиричні оповідання — надрукував 1911 року. За них його переводять у найглухіше містечко Топорів, потім до с. Хмільне, що під Лопатином. Але це не заставило замовкнути непокірного. Незабаром з'являється оповідання «Доля однієї з тих наймолодших». Повітова шкільна влада лютує. 1 травня 1913 року невгамовного Хроновича переводять до с. Тетевчиці Радехівського повіту. Він змушений був дати обіцянку шкільному інспекторові не виступати в журналі «Прапор» із жодними літературними творами. 1 вересня цього ж року був покараний переведенням до прикордонного с. Стремільче — недалеко від Берестечка, що над рікою Стир. Тоді ж в тижневику «Ілюстрована Україна» було надруковано два його вірші. В періодичній пресі, у збірниках, підручниках друкує вірші, оповідання. Щоби позбутися тягару безперспективної служби тимчасового учителя й одержати право постійної педагогічної роботи, письменник становить 1913 року кваліфікаційний екзамен. 1914 року вибухнула Перша світова війна. Володимира Хроновича забирають на дійсну військову службу. Потрапляє до чеського міста Чеслав. Вивчає чеську мову, знайомиться з творами чеської класичної літератури. Вступає до полкової школи, а після її закінчення у званні кадета підхорунжого направлений на фронт. Був двічі поранений. Після другого поранення — майже рік лікувався у Краківському шпиталі. У село Забір'я Равського повіту, де вчителювала дружина — полька, з якою побралися під час лікування у Кракові, В. Хронович повернувся 1921 року — в одній полатаній сорочці та поношеному військовому мундирі. Співпрацював із щоденним часописом Івана Тиктора у Львові «Новий Час». Друкував гуморески та сатири під псевдонімом «Вуха та Сльоза». Згодом друкувався у видавництвах «Світ дитини» (ред. Михайло Таранько) та «Молода Україна». У сім'ї злагоди не було. Дружина прагнула ополячити чоловіка. За його впертість (хоч був людиною скромною і вразливою) на зло розсекречувала псевдоніми чоловіка. Вже після війни — 1924 року, розсекречення дружиною псевдоніма під оповіданням «Дисциплінарне перенесення» спричинило переведення учителя із Равського до Снятинського повіту. Працював у селах Карлів (тепер Прутівка), пізніше в Тучапах і Будилові. З 1937 року уже літній, але енергійний письменник продовжує працювати директором Будилівської семирічної школи. Плідною була робота письменника на Снятинщині. Виступи перед вчителями та статті, що хвилювали учительство, сприяли тому, що педагогічна громадськість щороку обирала його головою товариства «Взаємна поміч вчителям». Займається літературною та громадською роботою. Плакати, лозунги, «перчики», стенди, мапи району й області — все це робилося руками вчителя-письменника. Двадцять сім років незмінно оформляв «вікно сатири». Особливо пишався В. Хронович, що мав нагоду на ювілейному вечорі Василя Стефаника вручити класикові української літератури власноручно написаний олією портрет письменника — подарунок від учителів Снятинщини. Фашистська Німеччина окупувала Снятинщину. Завойовники прибули до школи з обшуком, знищили бібліотеку, вилучили його твори, конфіскували ще не надруковані рукописи. Пограбували пасіку, настала голодна скрута. Все це настільки потрясло дружину, що вона важко захворіла, а 1946 року померла у чернівецькій лікарні. У жовтні 1956 року виходить на заслужений відпочинок та оселяється у Снятині. Тоді вже був одружений вдруге — з бездітною вчителькою, яка ще перед війною збудувала у Снятині добротний будинок. Згодом при садибі піднявся гарний сад з виноградником та зразковою пасікою. Відновилась його жага творчості. Зі шухляд добуто вцілілі записники, дещо із чернеток. Його оповідання друкуються у збірнику снятинських літераторів «Світанок над Прутом» на 68 стор., який видрукуваний 1960 року у Снятинській друкарні. Твори письменника виходять в альманасі обласного літературного об'єднання «Радянське Прикарпаття», в журналі «Жовтень». Щоб не гризла самотність, довелося одружитись втретє. Сім'я — діти
Окремі видання
Вшанування пам'яті
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
