Хілков Дмитро Олександрович
Князь Дмитро́ Олекса́ндрович Хілко́в[2] (13 листопада 1857 — 1 жовтня 1914) — російський політичний діяч, толстовець, революціонер. Біографія![]() Народився в родині князя Олександра Дмитровича Хілкова (1834—1887) і княгині Юлії Петрівни (уродженої Джунковської) (1837—1916). Вихованець Пажеського корпусу, потім офіцер лейб-гусарського полку. Брав участь в Російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. Після її закінчення служив в Закавказзі, де познайомився з духоборами. У 1884 році вийшов у відставку і поселився в своєму маєтку Павлівка у Сумськім повіті Харківської губернії. В 1885 році землю в триста вісімдесят десятин він продав за низькою ціною селянам, а сам, залишив собі наділ у сім десятин, став жити особистою землеробською працею. У 1887 році Хілков вступив в листування з Левом Толстим і став прибічником толстовства. Його будинок перетворився на сектантський центр. Хілков був одружений без церковного шлюбу з Цецілією Володимирівною Вінер (1860—1922), дочкою свого знайомого по Кавказу, полковника Володимира Івановича Вінера, також послідовницею Толстого. Їхні діти не були хрещені, що, за тодішніми російськими законами, залишало їх без спадщини і титулу. Це викликало певне незадоволення матері Д.О. Хілкова Юлії Петрівни Хілкової. Об’єднавши духоборство з поглядами Толстого, Хілков почав проповідувати серед селян. К. П. Побєдоносцев в листі до Олександра III від 1 листопада 1891 року вказував на розбещуючу діяльність Хілкова.
У лютому 1892 року Хілков був висланий адміністративно в Закавказзя. Місцем заслання йому було назначено духоборське село Башкичет Борчалинського повіту Тифліської губернії. В 1896 році Хілкова було переведено в повітове місто Вейсенштейн Естляндської губернії. В еміграціїВ 1898 році отримав дозвіл на виїзд за кордон. Після короткочасного візиту в одну з толстовських колоній в Англії Хілков в серпні 1898 року поїхав до Канади, де оглядав місця, які були запропоновані для духоборів, що хотіли переселитися, та вів переговори з канадським урядом щодо цього переселення. Серед осіб, що займалися розміщенням духоборів на новому місці, з'явилися розбіжності щодо фінансових питань. Хілкова було звинувачено в тім, що він не звернув уваги на важливі економічні і кліматичні фактори, бо канадський імміграційний комітет дав князеві хабар. Оселившись в липні 1899 року в Женеві, де на той час знаходилась його родина, Хілков співробітничав з соціал-демократом В. Д. Бонч-Бруєвичем і В. М. Вєлічкіной. Працював в толстовському виданні «Вільна думка»(рос. "Свободная мысль"), брав участь у створенні марксистського журналу «Життя» (рос. "Жизнь"), співробітничав з газетою «Іскра». Починаючи з вересня 1901 року Хілковим була видана серія революційних протиурядових брошур під загальною назвою "Народні листки" (рос. "Народные листки). В їх числі була брошура, яку склав сам Хілков, - "Про вуличні заворушення (Думки військовика) (рос. «Об уличных беспорядках (Мысли военного)»). Вона закликала до збройної боротьби з урядом. Хілков радив формувати "десятки" та бойові дружини для збройної боротьби. В 1902 році Хілков став закликати вже до масового терору, заявляючи, що кожен революціонер має бути терористом. В 1903 році Хілков вступив в партію соціалістів-революціонерів, входив в закордонний комітет есерів. Активно брав участь в конспіративній роботі революціонерів. В РосіїВ листопаді 1905 року Хілков повернувся до Росії і оселився на своєму хуторі Павлівка. Його погляди знову радикально змінилися: тепер князь став справжнім православним, ретельним виконавцем усіх обрядів. Колишній толстовець і революціонер умовив своїх синів піти на військову чи цивільну службу. У 1910 році обидві дочки князя, Ольга і Єлизавета, покінчили з собою, прийнявши отруту. За свідоцтвом священика Миколая Чепуріна, який був близько знайомий з родиною Хілкових, " дівчатам приходилось бути між трьома зовсім різними і антагонизуючими впливами: бабчиним (Юлія Петрівна Хілкова — мати Дмитра Олександровича — була закоренілою монархісткою), батька і матері (Цецілія Володимирівна Вінер — дружина Дмитра Олександровича — тверда прибічниця толстовства). В результаті цих трьох впливів у них обох в душі нічого не залишалось, ніякої віри, ніяких переконань, окрім страшного хаосу і незадоволеності». Коли почалась війна 1914 року, Хілков вирішив знову поступити на військову службу. За особистим розпорядженням Миколая II його було назначено військовим старшиною Кубанського 3-го Хоперського полку, у якому князь служив ще в роки російсько-турецької. 1 жовтня[3][4] 1914 року Дмитра Хілкова було вбито в Карпатах поблизу села Верхнє Синьовидне в розвідці. Дмитра Олександровича було поховано на хуторі Князєве села Павлівка поруч з його дочкою 7 листопада 1914 року. В жовтні 2010 року на могилах князя і княжни було встановлено пам'ятники[5]. Твори
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia