Церква Пресвятої Богородиці Владичиці України (Бзовиця)
Церква Пресвятої Богородиці Владичиці України в Бзовиці — парафія і храм греко-католицької громади Залозецького деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії Української греко-католицької церкви в селі Бзовиця Тернопільського району Тернопільської области. Оголошена пам'яткою архітектури місцевого значення[1]. Історія церквиУсі історичні дані стверджують, що існуюча в Бзовиці дерев'яна церква збудована в 1701 році. Стіни будівлі були з дубового дерева. Бзовицьку парафію візитував кардинал-митрополит Сильвестр Сембратович, пізніше в 1904 році — митрополит Андрей Шептицький. У 1910 році святиню покрили бляхою. Під час проходження фронту першої світової війни церква була частково знищена. Мешканці села в 1924 р. відбудували церкву, правда тепер її конструкція і вигляд були трохи іншими. У 1989—1990 рр., коли церкви почали масово відкривати після десятків років заборони, святиню отримала в користування громада УГКЦ. Зрозуміло, стара будівля не поміщала всіх парафіян, тому почали будівництво мурованого храму Успіння Пресвятої Богородиці Владичиці України, який освятили у 2011 р. Жертводавцями були парафіяни села. З того часу бляшано-дерев'яна церква на три зруби і з одним верхом. Нині дерев'яний храм використовується, в основному, для молебнів, а богослужіння відбуваються в кам'яному. До УГКЦ парафія і храм Успіння Пресвятої Богородиці належали до 1946 року і є в її юрисдикції з грудня 1991 року. На парафії з візитаціями були: Галицькі митрополити Сильвестр Сембратович — наприкінці XIX століття і Андрей Шептицький — у 1904 році, а також 20 жовтня 1995 року — владика Михаїл Колтун, який освятив наріжний камінь під будову храму; 28 серпня 2004 року — владика Михаїл Сабрига; 27 вересня 2011 року — владика Василій Семенюк, який освятив новий храм. На парафії діють: братство Матері Божої Неустанної Помочі, братство «Апостольство молитви», Марійська дружина, УМХ. На території парафії є п'ять хрестів і Хресна дорога. У власності парафії є проборство. Парохи
ПриміткиДжерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia