Турніри «міліцейського» ПСТ були найпершими всесоюзними для клубних команд. Стартові три (1928—1929, 1933 років) стали орієнтиром для заснування чемпіонату й Кубка колишнього СРСР. Опісля Другої світової війни потреба в існуванні таких турнірів фактично відпала, тому вони розігрувалися чимдалі рідше. Окрім загальнодержавних змагань, існувала також Всеукраїнська першість ПСТ «Динамо» (1929, 1931—1935).
Історія
Початок змагань між найсильнішими футбольними командами товариства «Динамо» розпочались 1923 року регулярними матчами між «динамівцями» Москви і Ленінграду, які зазвичай проходили щорічно під час перерви між весняними і осінніми сезонами чемпіонатів міст.
1928 року до турніру додався третій учасник — «Динамо» (Харків) з тодішньої столиці України, програвши у фіналі ленінградцям[1].
1929 року футбольний турнір проходив в рамках Всесоюзного свята «Динамо» на честь п'ятиріччя товариства. В турнірі взяло участь понад сто динамівських футбольних колективів з усієї країни, які проходили відбіркові турніри за регіональним принципом. В результату у фінальний етап вийшло 8 команд, які представляли різні регіони СРСР. При цьому для участь у всесоюзному святі команді дозволялось брати гравців інших колективів, через що вона фактично ставала збірною регіону. У заявці було 15 гравців і право на 3 заміни під час матчу для травмованих гравців. Сам формат змагання передбачав окрім стандартного турніру на виліт ще й втішний турнір, з метою визначити місця для усіх учасників. Якщо матчі закінчувались внічию, то призначався додатковий час у вигляді двох таймів по 15 хвилин. Якщо і після них рахунок був рівним, то призначався ще один додатковий час у вигляді двох таймів по 15 хвилин, але цього разу до забитого голу. Якщо і після цього рахунок залишався рівним, то матч перегравався після дня відпочинку. Таке сталось у півфіналі турніру, де українські і ленінградські «динамівці» після 150 хвилин гри так і залишили рахунок 0:0. В результаті через день у матчі перегравання українці виграли 4:2 і пройшли до фіналу, де у драматичному поєдинку з рахунком 3:4 поступились господарям турніру москвичам[2].
Надалі відбулась перерва у розіграшах і лише 1933 року футбольний турнір знову відбувся в рамках першої Всесоюзної Спартакіади «Динамо», присвяченої 10-річчю товариства. Цього разу йому знову передував тривалий відбірковий цикл, за результатами якого було обрано 6 команд, що і розіграли трофей. Як і минулого разу у фіналі зустрілись динамівці України та Москви і мінімальну перемогу знову здобули господаря змагання[3].
З 1939 року Центральна рада ВПСТ «Динамо» почала проводити футбольний турнір динамівських команд, в якій брали участь лише команди, що не брали участь у чемпіонатах СРСР. Такий формат проіснував до 1958 року, а у 1952—1988 роках кубок розігрувався серед юнацьких динамівських команд. В результаті повноцінні турніри серед найкращих динамівських команд надалі проводився вкрай рідко.
Наступний такий розіграш турніру відбувся 1948 року в рамках Кубка Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», присвяченого 25-річчю товариства. Він проходив у три етапи, оскільки у турнірі зіграло понад 500 команд. Спочатку змагання проходили на регіональному рівні, а потім на зональному. В результаті у фінальний турнір пройшли переможці трьох зон — динамівці Кутаїсі, Ростова-на-Дону та Хабаровська, які доєднались до п'яти динамівських команд, що грали у вищому дивізіоні чемпіонату СРСР. Цього разу турнір пройшов у Тбілісі, але перемогу втретє поспіль здобуло «Динамо» Москва[4][5].
Надалі турніри найкращих динамівських команд тривалий час не проводились, через збільшення кількості матчів та появу єврокубків. Лише у 1980-х роках з побудовою критих манежів змагання були відновленні і проводились в зимову паузу. Так у 1982—1985 роках проходив Зимовий турнір Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», який проходив у спорткомплексі «Олімпійський» у Москві. Змагання розглядалось як підготовка до прийдешнього чемпіонату СРСР і грався за форматом двох груп по 4-5 команд у кожній, після завершення яких команди що посідали однакові місця розігрували підсумкові позиції на турнірі. В усіх турнірах окрім першого перемогу здобуло московське «Динамо», при чому в останньому москвичі грали дублюючим складом.
1986 року Центральна рада «Динамо» знову змінила формат турніру, вирішивши зосередитись на командах найвищого дивізіону. В результаті був створений Зимовий турнір динамівських команд вищої ліги журналу «На боевом посту», де чотири найкращі динамівські команди у півфіналах визначали двох фіналістів змагання, а команди що програли розігрували третє місце. Перший розіграш по традиції пройшов у спорткомплексі «Олімпійський» у Москві і перемогу здобули динамівці з Мінська[6]. Другий турнір відбувся 1987 року на полях Грузії, але через відстань і міжнародні поїздки команд, тут зіграли резервні або молодіжні команди. В результаті надалі турнір більше не проводився.
Зведена таблиця
Рік
Кількість учасників
Переможець
Фіналіст
Першість Всесоюзного пролетарського спортивного товариства «Динамо»
30.01. /Москва/ «Динамо» (Москва) — «Динамо» (Тбілісі) — 1:1, пен. 3:5[32]
30.01. /Москва/ «Динамо» (Мінськ) — «Динамо» (Київ) — 3:0
Фінал
31.01. /Москва/ «Динамо» (Мінськ) — «Динамо» (Тбілісі) — 2:1[33]
«Динамо» (Мінськ): Жекю, Боровський, Курненін, Янушевський, Румбутіс, Трухан, Зигмантович, Лесун, Гоцманов, Сокол, Кистень, Дозморов, Гуринович, Кондратьєв; тренер Арзамасцев
Матч за 3 місце.
31.01. /Москва/ «Динамо» (Москва) — «Динамо» (Київ) — 1:1, пен. 5:4[34]
1987
1/2 фіналу
14.02. /Леселідзе/ «Динамо» (Київ) — «Динамо» (Тбілісі) — 3:1
14.02. /Алахадзе/ «Динамо» (Мінськ) — «Динамо» (Москва) — 3:2[35]
Фінал
16.02. /Леселідзе/ «Динамо» (Київ) — «Динамо» (Мінськ) — 1:0
«Динамо» (Київ): Ковтун, Євсеєв, Каратаєв, Горілий, Заєць, Колоколов, Деревинський, Жабченко, Зуб, Погодін, Процюк, Михайличенко, Морозов, Гущин; тренер Лобановський.
Матч за 3 місце.
16.01. /Леселідзе/ «Динамо» (Москва) — «Динамо» (Тбілісі) — 0:3[36]
Цікаві факти
у фінальному етапі розіграшу 1933 року збірна «Динамо» України у чвертьфіналі та півфіналі здобула однакові перемоги з рахунком 8:2, і в обох матчах нападник Костянтин Шегоцький відзначався пента-триком — забивав п'ять м'ячів.
