Чемпіонат Європи з легкої атлетики
Чемпіонат Європи з легкої атлетики — найпрестижніше у європейському легкоатлетичному календарі міжнародне змагання, що проводиться раз на два роки Європейською легкоатлетичною асоціацією. ІсторіяУ рейтингу найбільших офіційних міжнарідних змагань з легкої атлетики чемпіонат Європи традиційно посідає третю сходинку, поступаючись за своєю престижністю тільки Олімпійським іграм та чемпіонатам світу. Історія чемпіонатів Європи почалася в першій половині 30-х років минулого століття, причому почалася з подій майже детектівних. Ще в 1926 угорець Шилард Станкович виступив з ідеєю організації чемпіонатів Європи. Не можна сказати, що ідея ця була дуже оригинальною, адже ще в 1919 відбувся перший чемпіонат Південної Америки. Але він пройшов досить скромно і не викликав великого резонансу. Здавалося б, за аналогією з південноамериканським без особливих проблем можна було провести і чемпіонат європейський. Однак незважаючи на те, що Станкович був дуже авторитетним спортивним діячем, в ІААФ він відав питаннями реєстрації світових рекордів, а це був один з небагатьох напрямків тодішньої діяльності цієї організації, його пропозицію вдалося реалізувати лише 8 років потому. І це при тому, що європейці були лідерами і в світовій легкій атлетиці, і в ІААФ. На шляху організації чемпіонату Європи, здавалося, нездоланою перешкодою постав один з пунктів Статуту ІААФ, в якому говорилося про те, що Олімпійські ігри є змаганнями всесвітніми і не може бути інших змагань, як би вони не називалися, — чемпіонатамі світу, континентів або якось по-іншому. Президент ІААФ Зігфрід Едстрем, який незмінно очолював її з 1912, та частина членів Ради ІААФ твердо стояли на позиції неухильного дотримання цього пункту Статуту. Але тут, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Свого роду «хрещеним батьком» європейського чемпіонату став відомий фінський стаєр, дев'ятиразовий олімпійський чемпіон і 22-разовий рекордсмен світу Пааво Нурмі. До ІААФ надійшло повідомлення, що Нурми під час своїх виступів в Данцигу, Бреслау, Кенігсберзі та Штутгарті отримував гроші за них і таким чином порушив закон аматорства. Едстрем, будучи активним прихильником боротьби з будь-якими порушеннями принципів аматорства, що згодом зіграло не останню роль у його обранні президентом МОК, зажадав дискваліфікації Нурмі. Однак далеко не всі члени Ради ІААФ поділяли думку свого президента. І тоді Едстрем запропонував своєрідний компроміс — в обмін на дискваліфікацію Нурмі до Статуту ІААФ будуть внесені зміни, що знімають заборону на проведення континентальних чемпіонатів. Надалі події розвивалися дуже швидко. Влітку 1932, незадовго до початку Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі, Нурмі дискваліфікували, а до Статуту ІААФ були внесені необхідні зміни. 14 січня 1933 у мюнхенскому готелі «Кенігсхофен» пройшла зустріч керівників ІААФ, на якій було прийнято рішення про організацію чемпіонату Європи та був створений спеціальний комітет для його проведення, а у вересні Рада ІААФ офіційно визнала статус цього змагання. І ось через рік, у вересні 1934, в італійському Турині відбувся перший в історії чемпіонат Європи з легкої атлетики, в якому змагались тільки чоловіки. Наступний чемпіонат складався з двох частин — спочатку в Парижі виступали чоловіки, а у Відні на старт вийшли жінки. Перші вісім чемпіонатів пройшли з чотирирічними інтервалами. Але потім Європейська комісія ІААФ, згодом перетворена в Європейську легкоатлетичну асоціацію, спробувала перевести чемпіонати на дворічний цикл та проводити їх в непарні роки. Однак не відразу, а поступово, через проміжний трирічний інтервал. Ось звідки з'явилися «нетипові» чемпіонати 1969—1974. Але нововведення не «прижилося», і Європейська легкоатлетична асоціація повернулася до чотирирічного циклу своїх чемпіонатів[1]. Втім, дворчіний цикл проведення континентальних чемпіонатів все одно був запроваджений після чемпіонату-2010. ФорматУ змаганнях беруть участь легкоатлети, які представляють національні федерації, що входять до Європейської легкоатлетичної асоціації. Від однієї країни в кожному індивідуальному виді можуть вийти на старт до 3 спортсменів, які виконали в установлений період відповідний кваліфікаційний норматив. Країна може заявити по одній команді до естафетної дисципліни[2]. За роки проведення чемпіонатів Європи чоловіча програма змінювалась, а точніше, розширювалася лише двічі — в 1938 до неї був включений біг на 3000 метрів з перешкодами, а в 1946 — спортивна ходьба на 10000 метрів доріжкою, а згодом у 1958 дистанція ходьби була збільшена вдвічі та перенесена на шосе. Жіноча ж програма зі «скромних» 9 видів на чемпіонаті-1938 зросла до програми, ідентичній чоловічій, в 2018 (коли жінки вперше розіграли нагороди в спортивній ходьбі на 50 кілометрів). Наразі змагальна програма чемпіонату Європи включає по 24 дисципліни для чоловіків та жінок:
Чемпіонати
Медальний залік
МультимедалістиІнформація нижче наведена по чемпіонат Європи-2018 включно відносно спортсменів, які вибороли 6 або більше медалей. Чоловіки
Жінки
Спортсмени з найбільшою кількістю участейНижче перелічені спортсмени, які брали участь на 6 або більше чемпіонатах Європи за період включно по чемпіонат Європи-2018. Чоловіки
Жінки
Див. також
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia