Чернець Дем'ян Іванович
    Дем'ян Іванович Чернець (6 квітня 1944, с. Деренівка, Тернопільська область — 20 червня 2024, с. Підгородне, Тернопільська область[1][2][3]) — український інженер, громадсько-політичний діяч. Заступник голови Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих[4]. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2018)[5]. Життєпис Народився 6 квітня 1944 року[6] в селі Деренівка, нині Теребовлянської громади Тернопільського району Тернопільської области України. ОсвітаУ 1951 році розпочав навчання в школі поселення Пашія Чусовського району. У 1961 році закінчив Теребовлянську середню школу № 1[7]. У 1967 році закінчив Львівський політехнічний інститут і отримав спеціальність інженера-будівельника[8]. РепресованийПісля арешту батька Чернеця Івана Григоровича, 8 серпня 1949 року і засудження його військовим трибуналом військ МВС Тернопільської області за ст. 20-54-1а, 54-11 КК України на 10 років позбавлення волі у ВТТ з конфіскацією майна всю сім'ю — маму Євдокію, сестру Зофію і малого Дем'янка виселили на спецпоселення в населений пункт Великий Луг Пермської (Молотівської) області. Згодом їх переселили в Чусовський район. Тут у поселенні Пашія він у 1951 році розпочав навчання в школі. Сім'я перебувала на спецпоселенні з 6 вересня 1949 року до 25 березня 1957 року. РоботаУ 1970—1972 роках служив у лавах радянської армії[8]. Пройшов шлях від майстра до керівника проєктно-технологічним трестом «Тернопільоблагробуд». Брав участь у проєктуванню та спорудженні санаторію «Медобори» в с. Конопківці[7]. Громадська діяльністьЧлен Народного Руху України (1991)[9], від 1994 — член Ради Конгресу української інтелігенції, член ради Тернопільського обласного товариства «Меморіал», від 2003 — член комісії Тернопільської обласної ради з питань поновлення прав реабілітованих[10][11]. Член ініціативи «Захист України» (2019)[12]. Від 11 червня 2019 року член регіональної комісії з реабілітації у Тернопільській області[13]. Проводив екскурсії, виступав з лекціями в школах, вишах, військових частинах, під час публічних заходів[14]. Активно займався пошуком документів і місць загибелі жертв політичних репресій, їхнім перепохованням, встановленням пам'ятників і пам'ятних знаків борцям за волю України, а саме: крайовому провіднику ОУН «Бурлану» (Івану Прокопишину) на хуторі Підболото поблизу села Темногайці на Шумщині, борцям за волю України у полі між селами Великий Глибочок і Пронятин Тернопільського району, крайовому провіднику «Євгену» (Йосипу Поздику) у селі Деренівка на Теребовлянщині, меморіальної дошки вояку УПА Павлу Зайцю, уродженцю села Добромірка на Зборівщині[15]. До його заслуг належить і реконструкція семи могил Українських Січових Стрільців на Микулинецькому цвинтарі, а також будівництвом пам'ятної стели на фасаді будинку, що на вулиці Коперника, 1. Помер 20 червня 2024 року в с. Підгородне Тернопільського району, де й був похований 22 червня цього року[3]. РодинаДружина — Людмила, донька Олена, син Сергій — учасник російсько-української війни[16], внуки Максим та Василь. ДоробокЧлен редколегії Книги пам'яті «Малолітні політв'язні Тернопільщини» (2015)[17]. Автор численних публікацій в газетах «Вільне життя», «Свобода» та інших. Дем'ян Іванович консультував та брав участь у зйомках повнометражного фільму «Шлях до світанку» (реж. Тарас Ткаченко, 2019)[18], 8-серійного циклу «Шлях до світанку. Монологи» (реж. Тарас Ткаченко, 2020) та документальної стрічки «Літопис Тернополя очима тернополян» (реж. Марія Яремчук, 2019)[7]. Відзнаки
Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
