Шах-Арменіди
 Шах-Арменіди (також Шахармени[1] або Ахлатшахи) — династія, що з 1100 до 1207 року правила державою[2][3] у південно-західній Вірменії з центром у місті Хлат[4][1]. Їхні володіння охоплювали басейн озера Ван. ІсторіяПісля розпаду імперії Сельджуків у південній частині Вірменії (сучасна південно-східна Туреччина), на території, що раніше частково належала Марванідам, утвердилась вірменизована[5] сельджуцька династія Шах-Арменідів. Засновник династії, сельджуцький емір Сокман I, курд за походженням[6]. Його онук Сокман II узяв титул Шах-Армена. Він був одружений з родичкою еміра Ерзурума Салтука. У східній Малій Азії, де вірмени складали переважну більшість населення[7], мала місце певна «вірменизація» сельджуків[8], оскільки не лише більша частина населення була представлена вірменами різного віросповідання, але в результаті змішаних шлюбів утворилась вірменсько-тюркська громада. Спадкові правителі могутнього емірату Хлата на півдні Вірменії йменували себе Шах-і Армен (цар вірмен) та брали за дружин вірменок. Вірменизація була не лише етнічним, але й культурним процесом. Так сельджуцька архітектура надихалась, у тому числі, вірменською архітектурою[9]. Не всі вірмени після сельджуцького завоювання Вірменії та Малої Азії переходили в іслам насильно, багато ремісників і військовиків ставали мусульманами добровільно з економічних міркувань. Ісламізації сприяли також змішані шлюби між представниками турецьких і вірменських вищих класів. Низка незалежних емірів в Анатолії мали вірменське походження. Тим не менше, основна частина вірменського населення, селяни, залишились християнами[10]. Віремни, греки та грузини, які служили у військах Шах-Арменів і сусіднього Конійського султанату, отримували ікти (земельні наділи), влада над якими швидко стала спадковою[7]. Після смерті Сокмана II 1185 року владою заволодів мамлюк Бег-Тимур. 1198 року його син Мухаммад ал-Мансур змінив на престолі сина Сокмана, ак-Сонкора. Невдовзі після смерті Мухаммада, 1208 року в Хлаті затвердилась династія міяфракінських Аюбідів. Шах-Армени були запеклими противниками грузинських Багратидів у їхній боротьбі за Вірменію та зуміли зупинити їхнє просування на південь країни[6]. ТериторіяНа півночі межувало з Грузинським царством та його васалами. З південної сторони кордон пролягав поруч з Джезіре Неї володіли Артукіди), що в XII столітті поступово перейшла під контроль держави Аюбідов. З південного сходу розташовувалися володіння Держави Ільдегізідів[11] УстрійЦе монархічне держава на чолі із шахарменом (також мав титул ахлатшаха), якому допомагали в управлінні еміри. Шахармен мав вищу політичну, військову та судову владу. Військово-служила аристократія і гулями відігравали важливу роль в управлінні державою, особливо після Сокмана ІІ. Каді очолювали суди. ЕкономікаБуло розвинено землеробство, скотарство, рибальство. Міста були центрами ремесел. ._Probably_Ahlat_mint._Dated_AH_(58)9_(AD_1193).jpg) Важливою складовою була посередницька торгівля. Держава знаходилася на перетині торгових шляхів між Центральною Азією, Кавказом, Малою Азією та Сирією. Через Хлат проходили два основні маршрути: з півночі на південь з Двіна у Вірменії в Дамаск та Єрусалим, і зі сходу на захід з Ардебіля та Тебрізу на Амід. Відгалуження другого маршруту вирушало на великі торгові центри — Сівас та Ерзурум. Першим маршрутом на південь везли рабів, йшли прочани, другим маршрутом везли шовк і прянощі[12] КультураПравителі сприяли діячам наук, релігії, мистецтва[13]. Багато відомих учених походили з Хлата, Малазгірда та Ерджиша. Рух ахіс, який спочатку виник серед туркменських торговців і ремісників у різних містах регіону, набув організації та ієрархії за часів шахарменів і поширився по всій Анатолії.  Розвинулася власна архітектурна школа. Її представники плідно працювали в Румському султанаті. При Сокмані II у першій половині 1160-х років архітектором Каракушем було перебудовано дороги, що вели від Бітліса до Хлату, дерев'яні мости в місті і окрузі замінені на кам'яні, зведені торгові ряди і побудована нова цитадель. Через війни у середині XIII ст. і потужний землетрус 1276 року побудовані в Хлаті мечеті, медресе, палаци і караван-сараи не збереглися донині, від цього періоду залишилося лише кілька гробниць[14]. Список правителів
Примітки
|
||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
