Шевальов Володимир Євгенович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Володимир Євгенович Шевальов
Народився	14 (27) вересня 1910(1910-09-27) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	19 березня 1978(1978-03-19) (67 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	винахідник
Alma mater	Одеський медичний інститут
Галузь	офтальмологія
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Батько	Шевальов Євген Олександрович
Нагороди

Володимир Євгенович Шевальов (14 (27) вересня 1910(19100927), Одеса — 19 березня 1978, Київ) — український радянський офтальмолог, доктор медичних наук (з 1958 року), професор (з 1960 року).

Народився 14 (27 вересня) 1910 року в Одесі в родині Є. О. Шевальова — відомого психіатра.

У 1931 році закінчив лікувально-профілактичний факультет Одеського медичного інституту. Після чого працював лікарем на суднах далекого плавання. В тому ж році, під керівництвом В. П. Філатова, почав спеціалізуватися на офтальмології, працюючи лікарем-інтерном у клініці очних хвороб Одеського медичного інституту. Після організації Українського експериментального інституту очних хвороб працював завідувачем експериментальної лабораторії Інституту.

У 1938 році захистив кандидатську дисертацію: «Експериментальні дослідження про вплив м'язової діяльності і втоми на внутрішньоочний тиск».

У 1938–1939 роках керував спеціальними загонами офтальмологів по боротьбі з трахомою в Туркменській РСР. Під час німецько-радянської війни був начальником хірургічного госпіталю на базі Українського інституту очних хвороб. Потім був переведений в Севастополь, де очолив групу очної хірургії 25-ї Чапаєвської дивізії і одночасно виконував функції головного офтальмолога Приморської армії. В період тимчасової окупації міста був лікарем підпільної комуністичної організації Севастополя. З 1944 по 1945 рік працював начальником санітарного відділу частини НКВС.

Після закінчення війни повернувся в Український Інститут очних хвороб імені акад. В. П. Філатова, де керував трахоматозним, а потім загальноклінічним відділенням. У 1958 році захистив докторську дисертацію: «Рубцевий ксероз і його лікування шляхом заміни відсутньої сльози слиною».

З 1964 року працював завідувачем кафедрою очних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. На базі клінічної лікарні № 6 («Медмістечко») ним була організована друга клініка очних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів, оснащена новітньою медичною технікою. З 1965 по 1978 рік був Головним офтальмологом Міністерства охорони здоров'я УРСР.

Помер в Києві 19 березня 1978 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Опублікував близько 100 наукових праць, видав три монографії:

• «Рубцевий ксероз очі» (Київ 1959);
• «Оперативне лікування ксероза» (США 1962);
• «Оперативне лікування відшарування сітківки» (Москва 1965).

За його участю створено кілька науково-популярних і навчальних кінофільмів. Під його керівництвом виконано понад 50 кандидатських і докторських дисертацій, створено апарат для кріохірургії ока.

Був членом правління Республіканського і головою Київського обласного наукових товариств офтальмологів, членом редколегії «Офтальмологічного журналу», членом редакційної ради журналу «Вісник офтальмології».

• Ордени Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора
• Медалі
• Звання «Заслужений діяч науки УРСР»

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.