Широнінці

Широнінці — солдати 1-го взводу 8-ї роти 78-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням лейтенанта П. М. Широніна, що в ході бойових дій, відомих як третя битва за Харків, прийняли бій із переважаючими силами Вермахту (авангард 6-ї танкової дивізії)^[1] біля села Таранівка (Харківська область, УРСР), з 2 по 6 березня 1943 року.

У боях під Москвою і на Північно-Західному фронті відзначилася 71-ша морська стрілецька бригада, яка стала згодом 2-ю гвардійською стрілецькою бригадою, з квітня 1942 року було перетворено на 25-ту гвардійську стрілецьку дивізію.

Після Сталінградської битви Червона армія перейшла в наступ, в ході якого вийшла до Харкова. Командування вермахту створило потужне угруповання на південний захід від Харкова, за чисельністю воно перевершувало сили Червоної армії: по людях вдвічі, а по авіації втричі.^{[джерело?]} 78-й гвардійський полк 25-ї гвардійської стрілецької дивізії, у який входив взвод лейтенанта Широніна, тримав позиції в районі села Таранівка.

Взвод обороняв позиції біля залізничного переїзду в районі села^[2]. У період з 2 по 6 березня 1943 року взвод витримав кілька боїв за переїзд. 5 березня противник зробив найпотужнішу спробу захопити переїзд, щоб на зайняті позиції могли вийти бронепоїзди для обстрілу Харкова. Позиції взводу атакували 35 німецьких танків і бронемашин.^{[джерело?]} Єдину 45-міліметрову гармату, що була у взводі, було знищено в перші хвилини бою, проте бійці вогнем із протитанкових рушниць, гранатами і пляшками із запальною сумішшю знищили 16 танків і бронемашин, і вогнем із кулеметів і пістолетів-кулеметів знищили понад 100 солдатів противника. Кілька бійців взводу кинулися з гранатами під ворожі танки, жертвуючи своїми життями. У ході запеклого бою велика частина взводу загинула. У живих залишилося лише 6 чоловік. Усі загиблі бійці взводу поховані в братській могилі в селі Таранівка.

Командир 1-ї Чехословацької дивізії Людвік Свобода, дивізія якого прийняла перший бій поруч з 25-ю Чапаєвською дивізією, наводив у приклад своїм солдатам і офіцерам подвиг героїв-широнінців. ^{[джерело?]}

18 березня 1943 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР 25 осіб із взводу Широніна були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу.

Звання та посади наведені на момент боїв.

• Вічний вогонь у селі Таранівка^[3].
• Залізничний пасажирський зупинний пункт у селі Таранівка називається «Широніне».
• В їх пам'ять рибальський траулер названий «Герої Широнінців».
• На батьківщині героїв встановлені пам'ятники, а їхніми іменами названі вулиці.
• На їхню честь у Харкові названа вулиця Гвардійців-Широнінців, у Кірові — вулиця Широнінців.
• Герої-широнінці були навічно зараховані до списків 326-го стрілецького полку 25-ї стрілецької дивізії.
• Подвиг широнінців ліг в основу сценарію фільму Леоніда Бикова «Ати-бати, йшли солдати…».

• Панфіловці
• Десант Ольшанського

• Гладков Н. Н. Они стояли насмерть: (взвод под командованием гв. лейт. П. Н. Широнина). — М.: Воениздат, 1965. — 80 с. — (Героическое прошлое нашей Родины). (обл.)
• Мельников С. И. «Маршал Рыбалко: Воспоминания бывшего члена Военного совета 3-й гвардейской танковой армии». Киев, Политиздат Украины, 1980.
• Вохмянин В. К., Парамонов А. Ф. Широнинцы: подвиг без цензуры [Архівовано 24 червня 2019 у Wayback Machine.]. — X.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2014. — 120 с. — (Крещённые огнём). — ISBN 978-966-2556-93-3.