Шкіряста черепаха
Шкіряста черепаха[2] (Dermochelys coriacea) — найбільша сучасна черепаха у світі[3]. Єдиний представник своєї родини. Опис Довжина цих черепах зазвичай складає 1,3–1,8 м, а маса — 300–500 кг[4]. Найбільший[5][4] відомий екземпляр мав довжину 2,6 м, розмах передніх ластів 2,5 м і масу 916 кг[6]. За іншими даними, передні ласти досягають у розмаху 5 м. Вони позбавлені кігтів. Серцеподібний панцир має 7 подовжніх гребенів на спинній поверхні і 5 — на черевній. Голова дуже велика і не втягується під панцир подібно до того, як це відбувається у сухопутних і прісноводих черепах. На роговій частині верхньої щелепи розташовано 2 великі зубця з кожного боку. Зверху панцир темно-бурого або чорно-коричневого кольору; подовжні гребені і краї ластів жовті. Самці відрізняються від самиць різко звуженим панциром ззаду і довшим хвостом. АреалШкіряста черепаха поширена в тропічних частинах Атлантичного, Тихого і Індійського океанів, інколи заходить у води помірних широт. У 2011 році на сицилійському пляжі Скала деї Турки біля невеликого містечка Реалмонте була знайдена ця черепаха вагою до 250 кг[джерело?]. Зазвичай виділяють 2 підвиди: D. c. coriacea (Vandelli, 1761) з Атлантичного океану і D. c. schlegelii (Garman, 1864) з Тихого океану. Спосіб життяВсе життя черепаха проводить у воді, за винятком сезону розмноження, і найчастіше попадається у відкритому морі, лише часом наближаючись до берегів. Шкіряста черепаха годується далеко від пляжів гніздування, і найчастіше наголошувалися зустрічі з нею в помірній зоні. ХарчуванняХарчується медузами, ракоподібними і деякими видами водоростей. У водній стихії черепаха надзвичайно рухома, плаває з великою швидкістю і маневреністю. При небезпеці вона енергійно захищається, завдаючи могутніх ударів ластами і пускаючи в хід гострі щелепи. РозмноженняВсі відомі пляжі гніздування шкірястої черепахи знаходяться в тропіках. Основні місця розмноження цього виду знаходяться на тихоокеанському узбережжі Мексики, де щорічно гніздиться до 30 тисяч самиць. Інші крупні скупчення відмічені у Французькій Гвіані (4500–6500 самиць щорічно) і в західній Малайзії (1000–2000 самиць). Більш-менш місткі постійні гніздів'я існують на деяких островах Індонезії і на Великому бар'єрному рифі в Австралії. Є й інші, менш значні за кількістю самиць, що розмножуються, місця відкладання яєць. Самиці знаходять місце для гнізда вище за лінію припливу і риють задніми кінцівками глибоку яму, до 1 м завглибшки[3]. Самиця відкладає в середньому 85 майже сферичних яєць діаметром 5–6 см, покритих шкірястою оболонкою і що нагадують тенісні м'ячі. Яйця відкладаються 4–6 разів за сезон з інтервалами 9–10 днів. Кладки практично недоступні хижакам, проте коли приблизно через 2 місяці з яєць вилуплюються черепашки, багато з них стають легкою здобиччю хижаків. Через 7–10 тижнів на світ вилуплюються малята і відразу ж хутко поспішають до води. Дорогою багато їх гине — ними ласують морські хижаки.[3] Зміна чисельності, причини і заходи охорони За даними 2001 року чисельність становила близько 75 000 тварин.[3] Основну загрозу чисельності черепах становить промисел яєць і вживання м'яса черепах в їжу, загибель їх в рибальських сітях. Міжнародний союз охорони природи розробив ряд заходів з охорони цього виду, що включає збір яєць на гніздів'ях, що охороняються, інкубацію яєць і випуск новонароджених черепах у море. Завдяки виконаним заходам чисельність черепах збільшилася з 29 тис. в 1971 році до 104 тис. особин в 1981 році. Примітки
Посилання
Література
|
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
