Шматько Микола Гаврилович
 Микола Гаврилович Шматько (17 серпня 1943, Красногорівка, Донецька область — 15 вересня 2020) — український скульптор, художник. Працював разом із двома синами в Україні. Створив понад 750 пам'ятників (барельєфи, горельєфи, скульптури) і близько 500 картин. Авторська колекція, що експонується в галереї «Шматько і сини», налічує понад 70 скульптур з уральського та італійського мармуру і близько 300 картин (живопис, графіка)[4]. Творчий шляхШматько творив понад 30 років, прославляючи образ жінки, матері, краси. Свого часу він грав на ставки в шахи, давав сеанси одночасної гри. У 1998 році балотувався в депутати Верховної Ради України.[5] Познайомився з мармуром у 33 роки — внаслідок кумедного казусу, коли, помилившись будинком, до нього завітав чоловік і попросив зробити надмогильний барельєф, на що Шматько жартома погодився. Першу роботу — барельєф обличчя — замовила вдова одного з авторитетних за радянських часів керівників міста. У 1976 році, оскільки діти часто хворіли, сім'я Шматьків переїхала до моря — до Болграду поблизу Ізмаїла, де скульптор жив 13 років. На початку 1990-х зі своєю сім'єю (дружиною, синами Андрієм і Рафаелем) переїхав із Одеської області на батьківщину дружини — у невелике шахтарське містечко на Луганщині, Красний Луч. Власноруч викопав й облаштував свою першу підземну галерею. 13 років разом із родиною він прожив у підвалі, де створював і зберігав свої роботи. Дахом цього особистого мистецького андеграунду слугували старі чоботи шахтарів, які він використовував замість шифера чи соломи. Вісім років у підземеллі працювала безплатна виставка, яку відвідували поважні вітчизняні та закордонні гості. Через відсутність охорони галерею неодноразово грабували. У 1994 році робить свою першу спробу взяти участь в українських виставках на День незалежності в Українському домі. Його «відрахували» через відсутність вищої освіти, не дозволивши йому виставити свої скульптури навіть під стінами палацу. Надали місце в парку біля Верховної Ради. Наприкінці 1990-х Шматько здійснив свою багаторічну мрію — зустрівся з відомою французькою галеристкою і натурницею Діною Верні. З простроченою візою він перетнув на потягу Польщу й Німеччину, а далі доїхав до Парижа велосипедом, ночуючи на вулиці. Діна порадила йому не виїжджати зі своєї країни і збагачувати мистецтвом власний народ. У 2000 році призначений на посаду професора кафедри художньої творчості і мистецтв Московського інституту світових цивілізацій. У вересні 2003 року бізнесмен Анатолій Лисенко забрав скульптора до Слов'янська, де відреставрував для нього старовинний двоповерховий особняк у центрі міста. Через рік тодішній голова Луганської ОДА Олександр Єфремов вмовив скульптора повернутись. У 2004 році Шматькові було доручено створити та втілити в мармурі скульптуру Святогірської Богородиці для Святогірської лаври. Восени, після проведених реставраційних робіт, відбулося відкриття Лаври і встановленої скульптури Богородиці заввишки 4,20 м. Скульптура була висічена з 2 блоків уральського мармуру вагою 40 тонн. За значний внесок у становлення Православної церкви та створення Святогірської Богородиці нагороджений Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром орденом Нестора Літописця 3 ступеню. Восени 2005 року відбулося відкриття відбудованої Преображенської церкви в селі Келеберда Полтавської області, де встановлена скульптура «Розп'яття Христа». У 2007 році нагороджений медаллю «Лоренцо Прекрасний Медічі» за зайняте 4-те місце на Флорентійському Бієналле[en] (італ. Biennale Internazionale dell’Arte Contemporanea)[6]. Уперше така висока нагорода дісталась українцеві. Нагородили за три скульптури: «Лугань»[7], «Білл Ґейтс»[8] і «Поклоніння диску»[9]. Восени 2012 року покинув місто Луганськ на запрошення Віктора Балоги[10] та переїхав з родиною до Мукачева.[11][12] Згодом переїхав на Київщину, до Переяслав-Хмельницького. Виставки
Твори зберігаються в музеях
Галерея «Шматько й сини»
 Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
