Штуль-Жданович Олег Данилович

Олег Данилович Штуль
Олег Данилович Штуль
	Олег Данилович Штуль
3-й Голова ОУН
	1 листопада 1964 — 4 листопада 1977
Попередник	Андрій Мельник
Наступник	Денис Квітковський
Народився	14 липня 1917; Лопатичі, Олевська волость, Овруцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Помер	4 листопада 1977 (60 років); Торонто, Канада
Похований	Цвинтар святого Андрія
Відомий як	військовослужбовець, політик, журналіст, літературний критик
Країна	Польська Республіка; Канада
Національність	українець
Alma mater	Варшавський університет
Політична партія	ОУН

Оле́г Дани́лович Шту́ль (псевдоніми: О. Жданович і О. Шуляк; 14 липня (1 липня за ст.ст.) 1917^[1], Лопатичі, Овруцький повіт, Волинська губернія — 4 листопада 1977, Торонто, Канада) — український політичний і військовий діяч. Член ОУН й ПУН. Після смерті Голови ПУН полковника А. Мельника, очолив ПУН й ОУН тим самим став третім Головою ПУН й ОУН.

Після розколу ОУН, залишився на стороні Голови ПУН полковника А. Мельника.

В'язень нацистського концтабору Заксенгаузен.

Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.^[2]

Життєпис

Олег Штуль народився у селі Лопатичі, Овруцького повіту (нині Олевський район) на Житомирщині, Україна) в родині священника Данила Штуля. Його батько виступав за українізацію православної церкви на теренах Другої Речі Посполитої. Зокрема у своїй парафії в Сновидовичах повністю українізував церковні богослужіння, брав активну участь у роботі Почаївського з'їзду, через що зазнавав переслідувань з боку польської влади аж до початку Другої світової війни^[3].

Закінчив Крем'янецьку духовну семінарію, навчався у Варшавському університеті. У студентські роки був активістом Української студентської громади, вступив до ОУН.

Із середини 1930-х підтримував дружні стосунки з Оленою Телігою та Євгеном Маланюком, що спричинилося до вибору дороги в політичному житті. Переїхавши до Праги, починає працювати в культурній референтурі ОУН, яку тоді очолював Олег Ольжич. Одночасно дописує в часопис «Вістник», який редагував Дмитро Донцов.

Під час Другої світової війни був одним з найближчих соратників О. Ольжича. Член похідних груп ОУН. В окупованому нацистами Києві в украй небезпечній атмосфері співпрацював з газетою «Українське слово».

Брав активну участь у створенні партизанських загонів на Волині, представник Голови ПУН й ОУН А. Мельника при штабі УПА «Поліська Січ». Став співредактором газети «Оборона України». Наприкінці 1943 р. потрапив у полон до гітлерівців, перебував у концтаборі Заксенгаузен.

Після війни знову розпочав активну націоналістичну діяльність: їздив по репатріаційних таборах, допомагаючи українським військовополоненим та втікачам, писав статті, займався організаційною роботою.

За рішенням ПУН через суд домігся повернення законному володарю захоплених комуністичними силами в Парижі приміщення редакції та друкарні «Українського Слова» і від 17 жовтня 1948 року відновив видання тижневика як органу ОУН.

У 1948–1977 рр. (з перервами) — головний редактор газети «Українське Слово» (Париж).

У 1955–1964 рр. — член Проводу ОУН.

Після смерті Голови ПУН А. Мельника в 1964 р. виконував обов'язки Голови ПУН.

У 1965, 1970 і 1974 рр., відповідно, на VI, VII і VIII ВЗУН був обраний Головою ПУН.

Належав до прихильників консолідації всіх українських національних сил на базі УНРади, став одним зі співзасновників СКВУ.

Помер у Торонто. Похований на кладовищі Саут-Баунд-Брук у США.

Творчий доробок

Автор багатьох статей і теоретичних розвідок, частину з яких зібрано в книзі «Ціною крові» (1997 р.).

Окремі видання:

Шуляк О. В ім'я правди. Дійсність про Українську Повстанчу Армію, «Dorrego», Буенос-Айрес: 1948 — 40 с.
Жданович О. Крути. Крути зобов'язують! Пам'яті героїв // Крути: Збірка у пам'ять героїв Крут/Упор. Зінкевич О., Зінкевич Н. –К.: Смолоскип, 2008. — С. 238—246.
Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег: Орг. українок Канади, 1947. — 83 с.
Штуль О. Трагічні дні у Києві // Україна. — 1992. — № 10. –С. 18-20.
Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк — К. — Торонто: Вид-во ім. О. Теліги, 1997. — 592 с.

Вшанування пам'яті

3 квітня 2015 року у місті Олевськ з'явилася вулиця Олега Штуля-Ждановича.
16 березня 2017 р. у Культурному центрі при посольстві України в Парижі відбувся вечір пам'яті з нагоди 100-річчя від дня народження Олега Штуля.
18 травня 2017 р. до 100-річчя від дня народження Олега Штуля у Волинському краєзнавчому музеї в Луцьку було відкрито виставку «Довге повернення в Україну».
До 100-річчя від дня народження в Олевському народному краєзнавчому музеї встановлено інформаційний стенд про Олега Штуля.
15 вересня 2017 року в селі Лопатичі Олевського району встановлено меморільну дошку Олегу Штулю. Право відкриття якої було надано його сину Данилу.
15 вересня 2017 року в Олевську з нагоди 100-річчя від дня народження Олега Даниловича Штуля проведено історичний диспут з залученням відомих науковців та проведено Другий Всеукраїнський фестиваль патріотичної пісні «Олевська республіка», який йому присвячений.

Примітки

↑ Іван Ковальчук, Сергій Стельникович. Нарис історії діяльності ОУН під проводом А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року (українська) . Житомир, Рута. 2011. С.186. с. 157. ISBN 978-617-581-078-1. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 травня 2022.
↑ Зек Б. Олег Штуль в боротьбі за Україну Т: вид. «Літопис УПА» 2013, 110 с. ISBN 978-966-2105-46-9

Література і джерела

Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Париж Олегові Штулеві: Збірник на пошану Олега Штуля-Ждановича. — Париж: Українське слово, 1986. — 359 с.