Пеленський Зенон Павлович
Зе́нон Павло́вич Пеле́нський (псевдо: «Зеленко», «Ходя», «Пакс», «Франк»; * 26 липня 1902 с. Тулиголове, Городоцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії — † 30 жовтня 1979, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, член УВО, член-засновник ОУН, крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях (листопад 1929 — червень 1930), в'язень польських тюрем, діяч УНДО, член-засновник УГВР. Життєпис![]() Сидять зліва направо 1 ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул. Стоять зліва направо 2 ряд: Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський. Стоять зліва направо 3 ряд : Юрій Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Олександр Згорлякевич ![]() ![]() Вищу освіту здобув у Берліні, водночас працюючи берлінським кореспондентом «Діла», співредактором журналу «Розбудова нації» у Празі. У лютому 1929 на західно-українських землях було сформовано першу Крайову Екзекутиву ОУН у такому складі:
Було вирішено організувати видання під польською окупацією леґальної української націоналістичної преси. Цією справою зайнявся особисто Зенон Пеленський, він відкупив інформативний тижневик «Український Голос», що виходив у Перемишлі, від тогочасного його видавця проф. Ґреґолинського і перетворив його на «орган націоналістичної думки», перебравши у свої руки редакторство. Пізніше не полишав редакторської роботи і був головним редактором видань: «Свобода», щоденника «Новий час» та місячника «Шлях Нації» у Львові. Після загибелі 30 вересня 1930 р. Юліяна Головінського керівництво Організацією Українських Націоналістів на західньоукраїнських землях перебрав організаційний референт КЕ ОУН Степан Охримович, який зробив деякі зміни в складі Крайової Екзекутиви. Зі складу колишньої КЕ вибули Богдан Кравців, ув'язнений у зв'язку з нападом під Бібркою і засуджений на З роки тюрми, і Зенон Пеленський покликаний восени 1930 року до польського війська і пізніше теж засуджений на бібрському процесі на 3 роки тюрми. Зенон Пеленський був співтворцем УГВР[1] (у Президії УГВР від 1944)[2] і одним із засновників ЗП УГВР і ОУН-з[3]. На еміграції у Мюнхені редагував тижневик «Українська трибуна», «Український самостійник». 1955—1967 — член редакції радіо «Свобода», голова Спілки українських журналістів на еміграції. Похований на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Звернення Воюючої України до всієї української еміграціїПід «Зверненням Воюючої України до всієї української еміграції» (жовтень 1949)[4] стоїть підпис-псевдо неідентифікованого члена УГВР Професор Г.Зелений. Є припущення, що Г.Зелений, а також професор Зенон Зелений, що постійно згадується у книзі «Обмануті надії. Спогади колишніх юнаків протилетунської оборони», — це Зенон Пеленський. РодинаДружина Зенона Пеленського Ольга померла 29 вересня 1962 року в США після тривалої хвороби. Дочка Марта навчалась на хіміка в одному з американських університетів. ПубліцистикаПримітки
Джерела та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia