Якович Юрій Рафаїлович

Юрій Рафаїлович Якович
Юрій Рафаїлович Якович
Оригінал імені	рос. Юрий Рафаилович Якович
	Якович Юрій Рафаїлович
Країна	СРСР; Росія
Народження	30 листопада 1962 (62 роки); Куйбишев
Титул	Міжнародний майстер (1987), Гросмейстер (1990)
Рейтинг ФІДЕ	2518 (квітень 2018)
Піковий; рейтинг	2610 (липень 1997)

Юрій Рафаїлович Якович (рос. Юрий Рафаилович Якович; нар. 30 листопада 1962, Куйбишев) – російський шахіст і шаховий тренер (Старший тренер ФІДЕ від 2012 року), гросмейстер від 1990 року.

Шахова кар'єра

Значних успіхів почав досягати в середині 1980-х років. 1986 року дебютував у фіналі чемпіонату СРСР, посівши 16-те місце. Вдруге у фінальному турнірі взяв участь у 1991 році, у змаганнях зіграних за швейцарською системою, де поділив 23-38-ме місце (серед 64 учасників). Також багаторазовий фіналіст чемпіонату Росії (найкращий результат: поділ 11-19-го місця у 2003 році). 1997 року виступив у складі національної збірної на командному чемпіонаті Європи, який відбувся в Пулі, де російські шахісти завоювали срібні медалі^[1].

Досягнув низки успіхів, перемігши або поділивши 1-ші місця на турнірах, які відбулися в таких містах, як:

1990 – Санта-Клара,
1991 – Кечкемет (разом з Сергієм Архіповим),
1996 – Гіструп (разом з Олексієм Александровим),
1997 – Стокгольм (турнір Кубок Рілтона 1996/97, разом з Джоелем Бенджаміном і Йоханом Хьяртарсоном), Томськ (разом із, зокрема, Леонідом Юртаєвим, Валерієм Філіпповим і Сергієм Іоновим),
1998 – Санкт-Петербург (разом із, зокрема, Олександром Вауліним, Володимиром Бурмакіним і Олександром Волжиним),
1999 – Каїр, Санто-Антоніо, Тарраса (разом з Хав'єром Кампосом Морено),
2000 – Санто-Антоніо, Гетеборг (разом з Міхаїлом Маріном),
2001 – Стокгольм – двічі (турнір Кубок Рілтона 2000/01, разом з Томасом Ернстом і турнір Scandic Hotels), Санто-Антоніо (разом з Маррі Чандлером),
2002 – Гетеборг, Стокгольм,
2003 – Ноябрськ (разом з Євгеном Мірошниченком та Олександром Потаповим),
2006 – Салехард (разом з Олександром Рязанцевим, Семеном Двойрісом, Романом Овечкіним і Яковом Геллером),
2007 – Порт-Ерін (разом з Віталієм Голодом, Матеушом Бартелем, Захаром Єфименком, Михайлом Ройзом і Михайлом Кобалією).

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 липня 1997 року, досягнувши 2610 очок ділив тоді 54-60-те місце в світовому рейтинг-листі ФІДЕ, одночасно займаючи 12-те місце серед російських шахістів^[2].

2004 року випустив книгу під назвою Play the 4.f3 Nimzo-Indian (ISBN 9781904600169), в якій обговорив, зокрема, один з варіантів захисту Німцовича^[3].