Ґудзь Юрій Петрович
Ю́рій Петро́вич Ґу́дзь (Юрко́ Ґу́дзь; нар. 1 липня 1956, Немильня, Новоград-Волинський район, Житомирська область — пом. 20 лютого 2002, Житомир) — український поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ, мандрівник Член Національної спілки письменників України (Житомирське відділення, 1991) та Асоціації українських письменників (Київське відділення). Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома Брус. ЖиттєписНародився у селі Немильня Новоград-Волинського району (нині Звягельський район) на Житомирщині, в родині вчительки історії місцевої школи[1]. Закінчив восьмирічну школу в рідному селі Немильня. Служив у Збройних Силах Радянського Союзу[2]. Навчався у Київському геологорозвідувальному технікумі № 16, а з 1978 по 1983 роки в Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова. Працював геологом-розвідувальником, вчителем історії, географії та малювання у школах Київської та Житомирської областей. З 1986-го по 1988-ий рік працював молодшим науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту України, заступником директора у Музеї сучасного образотворчого мистецтва у селі Кмитів Коростишівського району. Працював нічним сторожем у кардіологічному санаторії «Ворзель». Помер за трагічних і нез'ясованих обставин: його знайшли з проломленим черепом на одній з центральних вулиць Житомира. Одним з його співбесідників, чиї слова він цитував, був маловідовий широкому загалу, але талановитий український поет і філософ Володимир Федосійович Карабут[3]. Похований у селі Немильня. Творча діяльністьУ 1990—1992 роках працював заступником головного редактора часопису «Авжеж![4]». Працював в редакціях журналів «Слово і час» (1993 р.), «Косень» (редактором відділу поезії, 1999—2002 рр.), газеті «Голос», «Голос громадянина» та «Зарубіжна література», у видавництвах «Фоліо» та «Джура» (2000—2002 рр.). З 1990 року член Українського культурологічного клубу. Співпрацював з «Ярою Мистецькою групою театру-студії Ля Мама в Нью-Йорку». Займався поетичними імпровізаціями в театрі-студії «Будьмо» (там ставилася п'єса Олега Лишеги «Друже Лі Бо, брате Ду Фу», 1992 р.). Призер фестивалю авторської пісні «Оберіг» (Київ, 1993). Учасник об'єднання «Центр Сучасної драматургії Анатолія Дяченка» (1993—1995). Засновник «Лаврської школи», під якою Юрко Ґудзь об'єднав поезію Олега Лишеги, Івана Семененка, Миколи Воробйова на спільному поетичному вечорі (1993). Учасник Теоретичної конференції «Україна чи небуття» (2004). Публікувався у часописах «Авжеж!», «Світо-Вид», «Слово», «Дзвін», «Дніпро», «Слово і час», «Art Line», «Українські проблеми», «Артанія», «Хроніка-2000», «Косень». У колективних виданнях: «Вітрила- 86», «Варшава. Зустрічі-88», «Житній ринок» (1989 р., «Десять українських поетів / Десять українських прозаїків» (1995 р.), «Вечеря на дванадцять персон» (1997 р.), «Антологія української поезії другої половини ХХ сторіччя» (2001), «Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.», переклад Ролана Барта «Від твору до тексту». Журнальні публікації окремих творів: драма на дві дії «Колискова для самогубців» («Світо-вид», 1992, № 4), повість «Сорочка без тіла — біла» (Дзвін. — 1994. — № 10). Літературні публікації в газетах: «Літературний Львів» (1994. — № 17, № 18 (24)), «Вільне слово» (Житомир). Як літературознавець Юрко Ґудзь писав про Йосифа Бродського, Олега Лишегу, Анатолія Сірика, Євгена Концевича, Нілу Зборовську, Олександра Кулеша, про книги Богдана Бастюка, Богдана Савку, шістдесятників, передмови до книжок Світлани Штатської, Марії Рудак, Лесі Лисенко. Як мистецтвознавець писав про творчість Надії Миколайчук, Людмили Бигич (Миколайчук), Аки (Богумили) Клим-Перейми (американська мисткиня українського походження), Наталі Хилюк (Утахарри), Олени Бурдаш, Івана Марчука, Юрія Камишного. Записав свідчення «остарбайтерів» села Немильня (Ксенії Благодир, Ольги Остапчук, Марії Вишковець, Оксани Боровик), які були опубліковані міській районці — під сиіволічною навою "Мічені знаком «OST». Твори Гудзя перекладалися російською, італійською, французькою, німецькою, англійською мовами. У 2001—2002 був заступник голови Житомирського обласного відділення Національної спілки письменників України та голова Житомирського обласного літературного об'єднання ім. Бориса Тена. ВідзнакиУ 1994 р. посів третє місце в конкурсі молодої прози, що проводився у Львові. Був претендентом на літературну премію «Благовіст» від Національної спілки письменників України. Відзначений преміями Міжнародного поетичного конкурсу в м. Тріуджо (Triuggio, Італія, 1994 р.). Відзначений фундацією ім. Є. Бачинського «У свічаді слова» (США, 1997). Всеукраїнська відзнака ім. Івана Огієнка в галузі літератури за книги прози «Не-ми» та «Ісихія» (Україна, 2001). Книгу новел і оповідань Ю. Ґудзя «Замовляння невидимих крил» за результатами анкетування критиків, яке щорічно проводить журнал «Слово і час», було визнано кращою книгою прози 2001 року. Книга Юрія Ґудзя «Барикади на хресті» тернопільського видавництва «Джура» відзначена всеукраїнським рейтингом серед чотирнадцяти найкращих видань за 2009 рік у жанрі сучасної української прози, поставлена однойменна п'са. У літературіПерше широке визнання письменник і філософ Юрко Ґудзь отримав після здобуття двох зарубіжних літературних премій, згодом став Огієнківським лауреатом. Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української реконкісти». Автор книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид 1990), «Маленький концерт для самотнього Хронопа». (Київ: «Молодь», 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: «Голос громадянина», 1997), журнальних публікацій романів «Не-ми» та «Ісихія» «Кур'єр Кривбасу», 1998. — № 6, 7, 2000. — № 8, 12; 2001. №N6.), «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль, «Джура», 2001). З 1991 по 2002 рр. про Юрка Ґудзя писали Володимир Даниленко, Василь Врублевський, Валентин Грабовський, Ніла Зборовська, Леонід Череватенко, Василь Ґабор, Лесь Герасимчук, Євген Концевич, Олена Логвиненко, Ольга Різниченко, Петро Сорока тощо. Бібліографія
Вшанування пам'яті
Посилання
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
