14-та гвардійська армія (рос.14-я гвардейская армия) — польова армія Червоної Армії, Радянських Сухопутних військ і Сухопутних військ Росії, діяла з 1956 по 1995 рік. За даними джерел в 14-й армії, більшість її військ походила з Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки, з цього регіону — 51 % офіцерів і 79 % призовників.[1]
На початку Придністровського конфлікту в березні 1992 року російський уряд прийняв офіційну політику нейтралітету. Незважаючи на це, більшість особового складу 14-ї гвардійської армії прихильно ставилися до створення ПМР і тому приєдналися до придністровських підрозділів і брали участь у боях у складі Збройних сил Придністров'я.[5] Навіть її командувач, генерал Г. І. Яковлєв, перейшов на бік Придністров'я. Згодом він брав участь у заснуванні республіки та став кар'єрним політиком. Після того, як 3 грудня 1991 року він обійняв посаду голови Департаменту оборони ПМР, Євген Шапошников (на той час головнокомандувач Збройними силами СНД) негайно і назавжди звільнив його з російської військової служби.[6] Чисельність російського особового складу армії, розташованої в Республіці Молдова, становила близько 14 000 солдатів (строковиків та офіцерів), яких підтримували 9 000 придністровських ополченців, які були озброєні та підготовлені 14-тою гвардійською армією.[7][8] 23 червня генерал-майор Олександр Лебедь прибув до штабу 14-ї армії в столиці Придністров'я за наказом Сухопутних військ Росії для огляду армії та евакуації зі складу логістичного центру.
Близько двох тижнів потому, рано вранці 3 липня, Лебедь віддав наказ нанести масований артилерійський удар з лівого берега Дністра по молдовському контингенту в Гербовецькому лісі (поблизу Бендер). Це вважалося кульмінацією конфлікту, що в кінцевому підсумку призвело до завершення військової фази конфлікту та початку тристоронніх переговорів між Росією, Придністров'ям та Молдовою.[9][10]
Розформування
Після війни чисельність особового складу частини була різко скорочена, а підпорядковані підрозділи були розподілені між Збройними Силами України та Збройними Силами Росії. Військові частини, що залишилися, були переформовані в Оперативну групу російських військМосковського військового округу в Молдові в квітні-червні 1995 року. Це було зроблено за розпорядженням Генштабу ЗС РФ. Збройні сили Молдови та уряд Придністров'я загалом визнають, що присутність 14-тої армії сприяла встановленню молдовського контролю в цьому регіоні. Багато ветеранів колишньої російської 14-тої армії отримали житло для проживання в Тирасполі та його околицях.
Структура
1960—1989 рр.
Коли в 1960 році армії виповнилося чотири роки, до неї були виділені такі підрозділи:[2]
У 1964 році 88-ма мотострілецька дивізія стала 180-тою мотострілецькою дивізією, а 118-та мотострілецька дивізія була перейменована на 48-му мотострілецьку дивізію .
86-а гвардійська мотострілецька дивізія (м. Бельці) — 1 грудня 1989 року переведена у Флорешти Молдавської РСР. Як повідомляється, захоплена Молдовою в лютому 1992 року[11]
803-й реактивний артилерійський полк (розформований, у складі 4-ї артилерійської полку)
2335-й розвідувальний артилерійський полк (розформований, у складі 4-ї артилерійської обл.)
714-й окремий розвідувальний артилерійський батальйон (Унгени)
36-та окрема вертолітна ескадрилья (Тиросполь)
321-ша окрема ескадрилья безпілотних розвідувальних систем (Тирасполь)
905-й десантно-штурмовий батальйон (Тирасполь)
194-й понтонний мостовий полк, 115-й окремий інженерно-саперний батальйон (Паркані)
15-й окремий полк зв'язку (Тирасполь)
108-й окремий радіотехнічний полк (Бендери)
130-й батальйон хімічної оборони, 785-й розвідувальний батальйон NBC (Бендери)
58-й радіотехнічний батальйон, 976-й і 2242-й батальйони радіоелектронної боротьби (Бендери)
5381-та база зберігання спорядження (Флорешти) (колишня 86-та гвардійська мотострілецька дивізія)[16]
59-та гвардійська мотострілецька дивізія (Краматорська) в (Тирасполь)
5775-та база зберігання озброєння та техніки (Білгород-Дністровський Одеської області), колишня 180-та мотострілецька дивізія[16]
До 1991 року армія складалася з 59-ї гвардійської мотострілецької дивізії, двох баз зберігання та інших менших частин, а також 1162-го зенітно-ракетного полку, що залишився.
Обладнання
На піку свого розвитку армія використовувала 229 танків, 305 одиниць різної бронетехніки, 328 гармат, мінометів і ракетних установок і 74 одиниці авіаційного транспорту.
↑Edward Ozhiganov, "The Republic of Moldova: Transdniester and the 14th Army," in "Managing Conflict in the Former Soviet Union: Russian and American Perspectives, « Alexei Arbatov, et al. eds. (Cambridge: MIT Press, 1997), p. 179.
↑ абV.I. Feskov et al., Вооруженные Силы СССР после Второй мировой войны: от Красной Армии к Советской (часть 1: Сухопутные войска)» by V.I. Feskov, V.I. Golikov, K.A. Kalashnikov and S.A. Slugin, Tomsk 2014, 640 pages. The Armed Forces of the USSR after World War II, from the Red Army to the Soviet (Part 1: Land Forces), 2013, 495.
Література
Феськов В. И., Калашников К. А., Голиков В. И. Глава 2. Стрелковые и воздушно-десантные войска, укрепленные районы Красной Армии в годы Великой Отечественной войны // Красная Армия в победах и поражениях 1941—1945 гг.. — Томск: Издательство Томского университета, 2003. — 619 с. — ISBN 5-7511-1624-0.
Феськов В. И., Голиков В. И., Калашников К. А., Слугин С. А. Вооружённые Силы СССР после Второй мировой войны: от Красной Армии к Советской (часть 1: Сухопутные войска) / под науч. ред. В. И. Голикова. — Томск: Изд-во НТЛ, 2013. — С. 23. — 640 с. — 500 экз. — ISBN 978-5-89503-530-6.
Ленский А. Г., Цыбин М. М. Советские сухопутные войска в последний год Союза ССР. Справочник. — СПб.: B&K, 2001. — 294 с. — 500 экз. — ISBN 5-93414-063-9.
Чуприн К. В. Вооружённые силы стран СНГ и Балтии: справочник / Под науч. ред. А. Е. Тараса. — Мн.: Современная школа, 2009. — 832 с. — (Арсенал). — 3050 экз. — ISBN 978-985-513-617-1.
._(14241235186).jpg)
