Бринський Антон Петрович

Антон Петрович Бринський
Скульптурний портрет Антона Бринського авторства Павла Гусєва (Кмитівський художній музей)
Прізвисько	дядя Пєтя
Народження	10 червня 1906(1906-06-10) село Андріївка
Смерть	14 червня 1981(1981-06-14) (75 років) Нижній Новгород
Поховання	Червоне кладовищеd
Країна	СРСР
Освіта	Постріл
Роки служби	1928—1958
Член	СП СРСР
Звання	Полковник
Війни / битви	вторгнення СРСР до Польщі
Нагороди
Бринський Антон Петрович у Вікісховищі

Анто́н Петро́вич Бри́нський (* 10 червня 1906, село Андріївка, нині Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, Україна — † 14 червня 1981, Горький, РРФСР, СРСР) — радянський розвідник-диверсант, письменник. Герой Радянського Союзу (4 лютого 1944).

Причетний до низки воєнних злочинів проти мирного українського населення в роки Другої світової війни.

Народився 10 червня 1906 року в селі Андріївка (нині Хмельницька область) у селянській родині.

У 1921 поселився в Кам'янці-Подільському, жив у свого дядька Івана біля синагоги. Навчався в учительській семінарії (кілька місяців), 1922 року в трудовій школі № 2 (нині ЗОШ № 8), у 1923—1924 роках у лісовій профшколі, у 1925—1926 роках — у радянській партійній школі. У Кам'янці-Подільському вступив у комсомол (1922), партію (1925). Секретар райкому комсомолу, голова райвиконкому в Старій Ушиці (1926—1927).

З 1928 року в Червоній армії.

У 1939 був учасником вторгнення військ СРСР у Західну Білорусь.

Початок німецько-радянської війни зустрів біля Білостока. Батальйон, в якому Бринський був комісаром, потрапив в оточення, перейшов до партизанських методів боротьби у Вітебській і Мінській областях, здійснив рейд в Україну, встановив зв'язок із підпільниками Волинської та Рівненської областей. Об'єднавшись із місцевими партизанськими та підпільними групами, загін було реорганізовано в партизанську бригаду особливого призначення.

Від серпня 1941 року до квітня 1944 року перебував у розпорядженні ГРУ Генерального штабу Червоної армії, виконував спеціальні завдання в тилу німців. Партизанське прізвисько — «дядя Пєтя».

Бригада під командуванням підполковника Бринського здійснила близько 5000 диверсій на території Білорусі, України та Польщі: партизани пустили під укіс 800 ешелонів, спалили понад 500 автомашин, 73 танки, висадили в повітря близько 100 мостів, знищили тисячі нацистів.

На початку 1943 бригада Бринського влаштувала низку провокацій, внаслідок яких почалися репресії німецького командування проти українських поліціантів ^[1]. Відтак останні пішли в ліси, приєднавшись до українських партизанів ^[2]. На думку деяких істориків, така зміна співвідношпення сил спричинила ескалації польсько-українського конфлікту на Волині ^[3].

13 жовтня 1943 року його загін спалив село Стара Рафалівка (нині Володимирецького району Рівненської області України), вбивши близько 60 людей, серед них і дітей (хлопчикові розпороли живота штиком, а дівчинку спалили живцем) ^[4].

1945 — закінчив курси «Постріл», 1952 — курси комісарів дивізії.

Від 1958 року — полковник у відставці.

Нагороджено трьома орденами Леніна.

У Нижньому Новгороді іменем Бринського названо вулицю, дитячу бібліотеку, а на будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.

Почесний громадянин Луцька (ухвала Луцької міської ради від 7 жовтня 1971 року, № 411) ^[5]. Позбавлений цього звання 29 серпня 2018 року ^[6].

Твори з партизанського життя:

• «По той бік фронту» (Москва, 1958; Київ, 1976 — книга 1, 1978 — книга 2),
• «Хлопчик у картатому кашкеті» (Горький, 1960),
• «Партизанський кур'єр» (Горький, 1961),
• «Бойові супутники мої» (Горький, 1964),
• «Моя Андріївка» (автобіографічна повість; Горький, 1976).

1. ↑ Національний архів Республіки Білорусь (НАРБ), комплект 3500, опис 2, папка 46, к. 85-95
2. ↑ А.Бринский. По ту сторону фронта. Воспоминания партизана. Ч. 2. - Москва, 1961, c. 172-183
3. ↑ Ґжеґож Мотика. Антипольська акція ОУН-УПА. Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 2 квітня 2013.
4. ↑ Гогун Александр. Народные мстители — народу. // Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск №2. — 2005. — С. 83-90
5. ↑ Почесні громадяни Луцька. Архів оригіналу за 29 липня 2008. Процитовано 5 серпня 2008. [Архівовано 2008-07-29 у Wayback Machine.]
6. ↑ Рішення сорок шостої сесії Луцької міської ради сьомого скликання від 29.08.2018 № 46. Про позбавлення Бринського А.П. звання «Почесний громадянин міста Луцька».— Протокол пленарного засідання сорок шостої сесії міської ради сьомого скликання від 29.08.2018.— Офіційний сайт Луцької міської ради,. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 17 лютого 2019.

• Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 199.
• Карпенко О.В. Бринський Антон Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9. — С. 458.
• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 138.
• Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 13.
• Гордость и слава Подолии: Очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Хмельницкой области. — Львов, 1985. — С. 45—49.
• Стамбульська С. Подарунок бібліотеці // Прапор Жовтня. — 1969. — 23 липня. — С. 3.
• Спігер Віктор. Вирушали в похід партизани: Наші славетні // Прапор Жовтня. — 1972. — 2 грудня. — С. 4.
• Гогун Александр. Народные мстители — народу. — В кн.: Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск № 2 / 2005. — 128 с. С. 83-90.

• Він наш земляк. Антон Петрович Бринський^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Міністерство оборони Російської Федерації. Військова історія в особах. Бринський Антон Петрович (рос.)
• Іван Глущук. Партизанський командир // Волинь. — 2006. — 11 липня. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Філателія. Бринський Антон Петрович(рос.)