Клариски

Клариски, Клариси, Орден святої Клари (лат. Ordo Sanctae Clarae, OSCI) — жіночий чернечий орден Римо-католицької церкви, тісно пов'язаний духовно та організаційно з орденом францисканців. Орден було засновано святою Кларою Ассізькою як Другий (жіночий) орден францисканців 1212 року.

У більш широкому сенсі термін кларисинки також вживають відносно кількох незалежних чернецьких конгрегацій, історично чи духовно пов'язаних зі спадщиною святої Клари.

Орден святої Клари організаційно складається з кількох напрямків: основний напрямок, що додержується первинного статуту святої Клари, налічував 2002 року 7918 черниць у 589 обителях; кларисинки-урбаніанки — 1163 черниці, кларисинки-капуцинки (див. капуцини (чернечий орден)) — 2263 черниці. Існують ще кілька більш дрібних напрямків всередині ордена.

Духовність ордена базується на молитві, бідності та покорі в дусі проповідей святого Франциска Ассізького та святої Клари. Багато монастирів кларисинок додержуються суворого затвору — спілкування черниць із мирянами може відбуватись тільки крізь ґрати, що символізують перепону між мирським і затворницьким життям.

Одежі кларисинок — чорна туніка, підперезана білою мотузкою, та білий головний убір з чорним простирадлом.

Орден було засновано 1212 року святою Кларою Ассізькою при храмі святого Даміана в Ассізі. Поширення ордена проходило паралельно з розвитком ордена францисканців. 1230 року монастирі кларисинок були у всіх крупних містах Італії, а до 1263 року діяло вже 76 монастирів у всій Європі. 1253 року папа Іннокентій IV затвердив складений святою Кларою статут ордена. 1263 року папа Урбан IV прийняв оновлений статут, який було прийнято частиною ордена; черниць, які живуть за цим статутом, почали називати урбаніанками.

У XIV–XV століттях орден був багаторазово реформований, в результаті реформ утворились два незалежних ордени, які прийняли реформований статут святої Клари: колеттанки у Франції та францисканки-концепціоністки в Іспанії.

За часів Реформації орден пережив сильне скорочення чисельності монахинь, однак у XVII столітті орден почав бурхливо розвиватись, поширившись в тому числі й в Америку. В той період з'явились кілька нових напрямків всередині ордена: капуцинки, фарнезіанки та еремітки.

Під час Великої французької революції багато монастирів було ліквідовано, проте до середини XIX століття орден відновив свої позиції у Франції та решті Європи.

Існує дев'ять незалежних конгрегацій, пов'язаних з орденом кларисинок, які часто називають також кларисинками. Найбільшою є конгрегація кларисинок-францисканок, заснована 1857 року в Індії. 2002 року ця конгрегація налічувала 6831 черницю, насамперед в Індії.

У Польщі та Великому князівстві Литовському кларисинки називались бернардинками. Вони з'явились у Польщі наприкінці XV століття. 1489 року в Кракові було засновано бернардинський монастир. Другий монастир кларисок заснували у Львові. Такі ж монастирі з'явились у XVII столітті в низці інших польських міст. На території Великого князівства Литовського бернардинки оселялись спочатку при чоловічих монастирях бернардинців (тобто францисканців-обсервантів) і не входили в затвор. 1566 року папа Пій V зобов'язав їх приймати затвор і три традиційні чернецькі обітниці. У першій половині XVII століття були засновані монастирі бернардинок у Вільно, Гродно, Бересті, Мінську та Слонімі. Після окупації білоруських і литовських земель Російською імперією кількість католицьких монастирів, у тому числі й бернардинських, постійно зменшувалась. До початку XX століття залишився тільки один Слонімський монастир, що діяв до 1907 року.

• O'Hara, E. Poor Clares [Архівовано 18 Квітня 2021 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company, 1911.
• THOMAS OF CELANO, Vita S. Claræ in Acta SS., II, Aug. (ed. Paris, 1867), 754-67;
• ROBINSON, Life of St. Clare (Philadelphia, 1910);
• Seraphicæ legislationis textus originales (Quaracchi, 1897)
  • Solet annuere (49-76)
  • Privilegium seraphicæ paupertatis (97-8)
  • Textus originales Constitutionum Coletæ (99-175)
  • Testamentum S. Claræ (273)
  • Benedictio S. Claræ (281),
  • Testamentum S. Coletæ (298—301)
• MIGUET, Règle de Ste Claire (Chambéry, 1693)
• FRANÇOIS DU PUIS, La vie et légende de Madame Ste Claire (ed., Paris, 1902)
• CHÉRANCÉ, Ste Claire d'Assise (Paris, 1901)
• BALFOUR, The Life and Legend of the Lady St. Claire (London, 1910)
• SBARALEA, Bullarium Franciscanum, I—IV (Rome, 1759-68), Continued by Eubel, V—VII (Rome, 1898—1904); Anal. Francisc., I—IV (Quaracchi, 1885—1906);
• WADDING, Annales Minorum (Rome, 1731-6)
• DE GUBERNATIS, Orbis Seraphicus, I—IV (1682-5); Archiv. Francisc. Histor., I—III (Quaracchi, 1908-10)
• PIDOUX, Ste Collette (Paris, 1907)
• GERMAIN, Ste Collette de Corbie (Paris, 1904)
• UBALD D'ALENCON, Documents sur la Réforme de Ste Collette en France in Archiv. Francis. Hist., II, 447;
• LEMMENS, Die Anfänge des Klarissenordens in Röm. Quartalschr., XVI, pts. i-ii
• LEMPP, Briegers Zeitschr. fur Kirchengesch., XII (1893), 181; XXIII. 626
• LAZZERI, Documenta controversiam inter FF. Minores et Clarissas spectantia (1262-97) in Archiv. Francis. Hist. (1910), fasc. iv
• SABATIER, Speculum Perfectionis; Legenda antiquissima S. Francisci (Paris. 1898)
• FIEGE, Princess of Poverty (Evansville, 1900)
• HOLZAPFEL, Manuale historiæ Ordinis Fratrum Mimorum, tr. (1909)
• BÖHMER, Analekten zur Gesch. des hl. Franz (Tübingen, 1904); Hist. abrégée de l'ordre de Ste Claire d'Assise (2 vols., Lyons and Paris, 1906)
• WAUER, Entstehung u, Ausbreitung d. Klarissenordens, besonders in den deutschen Minoritenprovinzen (Leipzig, 1906).
• Францисканці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.

• Клариски // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клариски