Михайлов Павло Андрійович
Павло Андрійович Михайлов (21 грудня 1911, Курськ — 20 грудня 1978, Запоріжжя) — український радянський технолог-машинобудівник, педагог. Кандидат технічних наук (1955), професор (1972). Заслужений працівник вищої школи УРСР (посмертно), почесний громадянин Запоріжжя (2012, посмертно), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1971). Засновник наукової школи з дослідження фізико-механічних властивостей конструкційних матеріалів, розробник машин для випробування матеріалів на міцність. Майже 30 років працював в різних промислових та освітніх установах Харкова, зокрема протягом 15 років — у Харківському авіаційному інституті (1934—1949). Понад 20 років — ректор Запорізького машинобудівного інституту імені В. Я. Чубаря (1957—1978), здійснив найбільший внесок у його повоєнну розбудову. Автор понад 70 наукових робіт, близько 15 авторських свідоцтв на винаходи[1]. ЖиттєписНародився 21 грудня 1911 року в місті Курськ (нині Росія) у робітничій родині. З 13 років працював різноробочим, трактористом, помічником коваля[2]. З 1927 року — кресляр, конструктор Харківського відділення проєктно-конструкторського бюро «Союзпроммеханізація». З 1930 року — технологічний керівник інструментального цеху Харківського заводу підйомно-транспортного устаткування[3]. З 1934 року — виконроб, конструктор, виконавець науково-дослідних робіт Харківського авіаційного інституту. Під час німецько-радянської війни вступив до інституту як студент, закінчивши його у 1946 році за спеціалізацією «Інженер-технолог із авіамоторобудування». Після деокупації Харкова у 1943 році обійняв посаду заступника директора інституту з реевакуації та відбудови, викладав на кафедрі деталей машин, очолював підготовче відділення[4]. З 1949 року — педагог Харківського вищого авіаційно-інженерного військового училища, викладав курс «Деталі машин». З 1953 року — доцент Харківського політехнічного інституту. У 1955 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата технічних наук[3]. У 1957 році призначений ректором Запорізького машинобудівного інституту імені В. Я. Чубаря (ЗМІ), паралельно — завідувачем кафедри деталей машин і підйомно-транспортних механізмів. Жив у Запоріжжі, в будинку № 192 по проспекту Леніна[5]. Помер за день до 67-го дня народження, 20 грудня 1978 року. Похований на Капустяному кладовищі Запоріжжя. Наукова та організаторська діяльністьАвтор понад 70 наукових робіт, близько 15 авторських свідоцтв на винаходи[6]. Серед учнів Павла Михайлова — науковці Віктор Павлов, Анатолій Сочава, Євген Білий, Леонід Мартовицький, Георгій Камель тощо. На момент призначення Павла Михайлова ректором ЗМІ третина інституту була знищена під час війни, діяло два факультети — машинобудівний і ливарний. За 21 рік ректорства під керівництвом Михайлова були побудовані навчально-лабораторні приміщення, студентські гуртожитки, оздоровчо-спортивні бази і табори. Створені чотири додаткових факультети, кількість студентів зросла з 2 тисяч до 8,5. Підтримував студентів, комсомольський комітет інституту, опікувався галуззю спорту та фізичного виховання. Доктор технічних наук Леонід Івщенко згадував[6]:
Як науковець, був одним із першовідкривачів нового явища — адсорбційної втоми при циклічному розтягу—стиску. Засновник наукової школи з дослідження фізико-механічних властивостей конструкційних матеріалів, наукового напряму фізико-хімічної механіки матеріалів. Співрозробник швидкохідного черв'ячного пресу для виготовлення деталей з пластичних мас, установки для випробувань конструкційних матеріалів на циклічний розтяг-стиск[7]. Співпрацював із академіками Архипом Люлькою, Петром Ребіндером, Георгієм Карпенком. Входив до складу редакційної колегії часопису «Фізико-хімічна механіка матеріалів»[4]. Очолював Запорізьке відділення товариства «СРСР-Франція», Раду ректорів Запорізької області[8]. Вшанування пам'яті Меморіальні дошки Павлу Михайлову встановлені на будинку в Запоріжжі, де він жив (Соборний проспект, 192), та на фасаді Запорізької політехніки (колишнього Запорізького машинобудівного інституту). Його ім'ям у Запорізькій політехніці названа кафедра деталей машин і підйомно-транспортних механізмів, яку він очолював у 1957—1978 роках, та лабораторія динамічних випробувань. У 2012 році був посмертно нагороджений званням «Почесний громадянин Запоріжжя»[9]. Науковий доробок (частковий)
Нагороди
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
