КНП «Обласна дитяча лікарня» ЗОР, КНП «Поліклініка № 1» ЗМР, КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 1», Наркологічний центр, Обласний центр народної медицини
Починаючи свій шлях від Привокзальної площі, проспект пролягає наскрізь територіі Запорізького автомобілебудівного заводу та виходить після Транспортної площі на пряму ділянку (з невеликим зламом) завдовжки приблизно 9 км. Загальна довжина Соборного проспекту складає 10,8 км, завдяки чому деякі джерела стверджували, що проспект є найдовшим в Європі[5][6]. Втім, проспект Соборний в Запоріжжі поступається довжиною, наприклад, проспекту Героїв Харкова в Харкові (завдовжки 18 км)[7] чи проспекту Леніна в Волгограді (14 км)[8]. Житлові квартали «Соцміста» в районі греблі ДніпроГЕС та проспекту Металургів вважаються одним з найкращих прикладів архітектури конструктивізму першої половини XX століття. Проєкт цього архітектурного ансамблю в 1932 році отримав золоту медаль на виставці в Парижі[9]. Соборний проспект претендує на звання «7 чудес Запоріжжя»[10].
Історія
У різні часи окремі частини сучасного проспекту носили назви: Поштова, Стовбова, Велика, Головна, Верхня, Поліцейська, Соборна, Карла Лібкнехта, 8-а Поздовжня, Германа Герінга, Адольфа Гітлера, Леніна[11]. Радянська влада в місті Запоріжжя була встановлена у 1920 році. Через рік, у 1921 році, за принципом «нова влада — нові порядки» Олександрівськ був перейменований в Запоріжжя. В цей же час під загрозою розстрілу циркуляр НКВС від 15 липня 1921 року зобов'язав у тижневий термін змінити всі колишні назви вулиць міста, давши їм імена нових радянських героїв і борців революції. Тиждень за тижнем, і вже до листопада 1922 року були перейменовані понад трьох десятків вулиць, в тому числі вулиця Соборна була перейменована на вулицю Карла Лібкнехта. Однак на цьому історія перейменувань вулиць в місті не закінчилася.
Ділянка від Будинку культури «АвтоЗАЗ» до Транспортної площі раніше мала назву — вулиця Ковальська, включаючи Шенвізський міст, що перетинає річку Мокра Московка (біля автовокзалу). Ковальська вулиця з'єднувалася з вулицею Соборною, яка починалася від будинку сучасного проспекту Соборному, 36 і закінчувалася вулицею Фортечною (до 19 лютого 2016 року — Грязнова), яка відповідно із затвердженим імператором Олександром I у 1823 році планом вважалася околицею Олександрівська. Наприкінці XIX століття, з розбудовою міста, змусило міську владу клопотати перед урядом про розширення кордонів Олександрівська.
29 листопада1902 року до Міської думи Олександрівська надійшло прохання від Олександрівського громадського управління допомоги бідним євреям про надання земельної ділянки для будівництва єврейської лікарні. На той час юдейська громада міста була досить численною і до неї відносилася третина всіх мешканців Олександрівська. Міська влада задовольнила клопотання та надала під Єврейську лікарню ділянку на перетині Соборної та Слобідської вулиць та надала 5000 карбованців на облаштування медичного закладу з єдиною умовою, що амбулаторне лікування повинно надаватися усім мешканцям міста. Єврейська лікарня почала роботу у 1908 році, яка працює і понині. Лікарня декілька разів змінювала назву та статус. З Єврейської спочатку перетворилась на Другу Радянську, а згодом стала Першим лікувальним об'єднанням, ще в подальшому перетворена у міську лікарню № 1. У 2013 році міська влада ухвалила рішення про створення на її базі Центральної поліклініки Центру первинної медико-санітарної допомоги № 1[12].
До 1917 року вулиця Соборна дійшла до перетину з вулицею Українською (виникла у Слобідці, передмісті Олександрівська, 1905 року). До 1919 року Соборна вулиця простягалася вздовж автошляху на Катеринослав, до Вознесенського мосту через річку Суха Московка.
Після перейменування міста Олександрівськ в Запоріжжя, пройшла масова зміна назв та вулиць. Відповідно з наказом Запорізького губернського виконкому від 16 листопада 1922 року було перейменовано 33 вулиці, у тому числі вулицю Соборну перейменовано на вулицю Карла Лібкнехта[13].
У 1930-ті роки в Запоріжжі, в розпал колективізації і будівництва, парна сторона центрального проспекту Карла Лібкнехта носила прізвисько «Пижон-стріт», а непарна — «Гапкінштрассе», швидше за все від загального імені домогосподарок «Гапка». «Стрітом», як правило, гуляли інженери, лікарі, студенти, а на лавочках, що стоять уздовж «штрассе», плювали насіння чорнороби, прислуга та інша молодь з навколишніх сіл[14].
Після окупації Запоріжжя вермахтом, одним із перших актів німецької окупаційної влади під час Другої світової війни, стало перейменування міських вулиць[15]. Так, вулиця Карла Лібкнехта була перейменована ну вулицю Адольфа Гітлера, а частина сучасного Соборного проспекту в новій частині міста — на вулицю Германа Герінга[16]. Восени 1943 року, після захоплення міста Червоною армією, їм були відновлені довоєнні назви.
Проєкт з об'єднання декількох вулиць в єдиний проспект Леніна існував вже з 1949 року, однак втілитися йому судилося лише 4 січня1952 року, коли ухвалою Запорізької міської ради центральній магістралі Запоріжжя було присвоєно ім'я Леніна. Проспект об'єднав 4 вулиці: 8-ю Подовжню вулицю в Соцмісті, знову сплановану вулицю на Вознесенці (від сучасної вулиці Гагаріна до площі Олександра Поляка), вулицю Карла Лібкнехта та вулицю Ковальську в старій частині міста[17].
5 грудня1971 року урочисто відкритий Палац урочистих подій — центральний міський РАГС. Першими його молодятами стали — електромонтажник трансформаторного заводу Юрій Гринько та комсомольський ватажок бригади малярів тресту «Запоріжжитлобуд» Ганна Кузнецова.
19 лютого2016 року проспект Леніна, відповідно з Законом України про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів, перейменований в Соборний проспект[18].
Незважаючи на всі ті назви, які встиг за роки свого існування, Соборний проспект нині так і залишається головною магістраллю Запоріжжя, яка є «обличчям та серцем» міста з історією[19][20].
До 2002 року було сформовано програму реконструкції проспекту, у якій передбачалися дорожньо-ремонтні роботи, повна заміна інженерних мереж, оновлення фасадів будинків, озеленення тротуарів. Реконструкція проспекту була одним із найважливіших напрямків діяльності мера міста Олександра Поляка. Вона проводилася в три етапи і після смерті очільника міста Олександра Поляка була продовжена його послідовником Євгеном Карташовим.
Впродовж 2002—2008 років проспект зазнав значної реконструкції, в ході якої було демонтовано трамвайну лінію між вулицями Парковим бульваром(до 2016 року — вулиця Леонова) та Лермонтова (з 12 жовтня 2022 року — вул. В'ячеслава Зайцева), знищено дерева вздовж проспекту[21], взамін, на перехресті з бульваром Шевченка був встановлений масивний «Годинник Закоханих»[22], що грає мелодію з фільму «Весна на Зарічній вулиці», до речі аналогів запорізькому Годиннику Закоханих, з фонтаном, в Україні немає[23]. По-новому стала виглядати й Алея Слави, що знаходиться поруч з бульваром Шевченка. Уздовж проспекту були оновлені дерева, переважно липами.
1 травня2004 року відкрита перша черга реконструйованого проспекту. Рух відкривали 5 нових тролейбусів ЮМЗ Т2. Менш ніж за два місяці комунальні служби міста повністю відремонтували ділянку від проспекту Металургів до бульвару Шевченка[24].
Земська лікарня (нині — Обласна дитяча лікарня) на перетині майдану Волі та Соборного проспекту
Соборний проспект, 72
Навесні 2008 року ділянка проспекту від проспекту Металургів до Запорізької площі була реконструйована, проведено косметичний ремонт будівель, демонтовані залишки трамвайних рейок та бруківку, замінений асфальт, замість трамвайної лінії було влаштовано розділову зону з газоном[25][26]. Інша частина проспекту від залізничного вокзалу Запоріжжя I до автовокзалу була реконструйована впродовж травня-вересня 2008 року[27][28]. На цій ділянці трамвайне полотно було замінено на безшумне, плити та рейки до якого виготовив дніпропетровський завод. Було замінено дорожнє покриття, трамвайну та тролейбусну контактні мережі, а також мережу зовнішнього освітлення, реконструйовані тротуари, встановлені нові світлофори та ліхтарі, оновлено бічну «зелену» зону[29]. Загальна сума реконструкції склала 50,1 млн грн[30].
10 жовтня2016 року відкрито оновлений годинник, в якому замінено 4 циферблати, сам механізм, системи управління і звукового супроводу після понад десяти років роботи[31].
3 березня2023 року на позачерговій сесії депутати Запорізької міської ради підтримали проєкт рішення про перейменування скверу Яланського, навпроти ТЦ «Україна», на сквер Дениса Тарасова — юриста-антизабудовника, який героїчно загинув на фронті під час російсько-української війни[33].
Краєвид на вежу Козлінера (Соборний проспект, 175)[34]
14 березня2023 року «декомунізована» відома вежа Козлінера, на якій демонтована радянська зірка і встановлений на її місці український тризуб[35].
29 березня2023 року на шпилі першої вежі (Соборний проспект, 214) на площі Олександра Поляка встановлений державний символ — Герб України, а 30 березня2023 року — на шпилі другої вежі (Соборний проспект, 171-А), замість радянської символіки. До кінця березня 2023 року державний символ був встановлений у чотирьох місцях Запоріжжя. Тризуби встановлювали представники ГО «Побратими Запоріжжя» та «Побратими Рівного», які за власні кошти і замінювали радянську символіку на українську. Питання щодо її ліквідації громадські активісти вирішували спільно з місцевою владою[36].
буд. 145 — Кіноконцертний зал імені Довженка (побудований у 1964 році)
буд. 146-А — Магазин взуття «МІДА»
буд. 147 — ТЦ «Україна». Навесні 1959 року розпочалося будівництво п'ятиповерхового універмагу «Україна», який був введений в експлуатацію 1963 року і впродовж майже 50 років залишався найбільшим магазином в Запоріжжі. Будівля реконструйована у 2004 році й перейменовано в ТЦ «Україна»[43][44]
Пам'ятник жертвам голодомору в Україні. Відкритий 29 листопада 2007 року в сквері імені Олександра Поляка. Ініціатором встановлення монумента виступив голова Запорізької облдержадміністрації Євген Червоненко. Під час відкриття на постаменті пам'ятника був такий напис: «Жертвам голоду та сталінізму 1932—1933 років». У 2011 році, під час реконструкції монумента, напис, з причин про які не повідомляли, було змінено: «Жертвам голодомору 1932—1933 років»[44].
↑Н. Кузьменко, Н. Михайлов, В. Чорнолуцкий, Н. Ломонос, И. Эстеркина, Т. Овсяникова. Новое Запорожье: хроника развития большого города. 1921—2006. — Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2006. — С. 12. — 216 с. — 3000 экз. — ISBN 966-348-059-9
↑Н. Кузьменко, Н. Михайлов, В. Чорнолуцкий, Н. Ломонос, И. Эстеркина, Т. Овсяникова. Новое Запорожье: хроника развития большого города. 1921—2006. — Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2006. — С. 63. — 216 с. — 3000 экз. — ISBN 966-348-059-9
↑Сергина В. Город Z: 1921—1991 (Невыдуманные истории): Исторически-познавательный ТВ проект для любой зрительской аудитории. — К., 2005. Серия «Год 1942», 1:10
↑Н. Кузьменко, Н. Михайлов, В. Чорнолуцкий, Н. Ломонос, И. Эстеркина, Т. Овсяникова Новое Запорожье: хроника развития большого города. 1921—2006. — Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2006. — С. 12. — 216 с. — 3000 экз. — ISBN 966-348-059-9(рос.)
↑Г. Клікова. Олександру Поляку від вдячного міста: На площі Олександра Поляка встановлено пам'ятний знак — бюст. «Запорізька правда». — 2005. — 13 жовтня — с. 3