Останній будинок на тупиковій вулиці
«Останній будинок на тупиковій вулиці» (англ. The Last House on Dead End Street) — американський експлуатаційний низькобюджетний фільм жахів 1973 року. Дебютна робота Роджера М. Уоткінса, який виступив в ролі сценариста, режисера, продюсера і виконавця головної ролі. СюжетТеррі Хоукінс — американський серійний вбивця і злочинець, який втік з в'язниці щоб зі своїми друзями зробити пару снафф-відео. Для цього вони запрошують студентів та інших людей на покинутий будинок, щоб взяти участь у кривавому кошмарі. У ролях
ВиробництвоЗніманняФільм був задуманий Роджером М. Уоткінсом у 1972 році, коли він був студентом Університету штату Нью-Йорк в Онеонті[1]. При написанні сценарію Уоткінс надихався біографією Чарльза Менсона «Сім'я» 1971 року, присвячена також вбивств у Північній Каліфорнії[1]. Спочатку фільм планувався як біографічний фільм про сім'ю Менсона, але перетворився на повнометражний фільм жахів про втікача злочинця, який хоче зі своїми друзями зробити пару снафф-відео. Хоча Уоткінс вивчав англійську літературу в університеті, він також цікавився кінематографом і подружився з кількома студентами на факультеті кінематографії того ж університету[2]. Завдяки заходам, спонсорованим департаментом кіно, Уоткінс зміг зустрітися з режисерами Отто Премінджером і Ніколасом Реєм, якими він захоплювався. Премінджер перейнявся симпатією до Уоткінса і подарував йому камеру Bolex[2]. Головну роль у фільмі виконав сам Роджер М. Уоткінс, а весь акторський склад складався з нинішніх або колишніх студентів театрального факультету[3][4]. Зйомки фільму почалися в грудні 1972 року в покинутій будівлі університетського кампусу[5][6]. Покинута будівля була знесена в 1977 році[7]. Уоткінс сказав, що під час зйомок фільму у нього була наркотична залежність, оскільки 800 доларів були витрачені на зйомку фільму; решту 2200 доларів він використовував при купівлі наркотиків[8]. Робоча назва фільму була «Година нашої смерті» (англ. At the Hour of Our Death)[9]. СаундтрекЧерез бюджетні обмеження більшість партитур і звукових ефектів від британського композитора Девіда Феншоу через аудіотеку EMI Production Music[10]. На додаток до синтезаторних п'єс музична партитура включає в себе григоріанські піснеспіви та інший ембієнт[11].
РелізКінотеатральний релізОригінальна версія фільму тривала 175 хвилин і носила назву «Годинник з зозулею з пекла», натхненне цитатою з роману Курта Воннегута «Мати Тьма» (1962). Всесвітня прем'єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі 1 травня 1973 року і на Берлінському кінофестивалі 14 липня 1973 року[11]. За словами Уоткінса, покази фільму в Нью-Йорку і Чикаго супроводжувалися заворушеннями, і що Чиказький кінотеатр був підпалений. Дана версія вважається загубленою, проте є ймовірність, що його копії зберігаються в Нью-Йоркському кіноархіві. Незабаром фільм перестав показуватися після того, як одна з актрис фільму подала до суду Уоткінса, побоюючись, що оголена сцена у фільмі завадить їй домогтися успіху стати бродвейською актрисою[9][12][3]. У травні 1977 фільм випущений в усіченому варіанті під назвою «Будинок веселощів» (англ. The Fun House). Показ фільму проходив в автокінотеатрах в Коннектикуті[13], Шрівпорті, Луїзіана[14], і Міллвіллі[15]. У 1979 році незалежний кінопрокатник «Cinematic Releasing Corporation» викуповує права на фільм і випустив під назвою «Останній будинок на тупиковій вулиці»[16][17], граючи на популярності фільму «Останній будинок ліворуч» Веса Крейвена. У Великій Британії фільм був заборонений до кінопрокату Британською Радою з класифікації фільмів[18]. Домашнє відеоУ США фільм поширювався в кінці 80-х на піратських відеокасетах[19]. Дводискове видання фільму було випущено в 2002 році компанією Barrel Entertainment[20]. На диску присутні коментарі режисера. Це видання також було випущено в Австралії компанією Hard Corps Entertainment[21]. Окреме DVD-видання фільму було випущено у Великобританії в рамках серії Grindhouse Tartan Films[22]. Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
