Рудницький Михайло Іванович
Миха́йло-Лев Іва́нович Рудни́цький (7 січня 1889, Підгайці, Тернопільська область — 1 лютого 1975, Львів) — український літературний критик, літературознавець, письменник, поет, перекладач. Дійсний член НТШ, доктор філософії (1914)[2]. ЖиттєписНародився 7 січня 1889 року в Підгайцях. Батько — нотар Іван Рудницький (1856—1906), мати — Іда Шпіґель (1862—1950), дочка єврейського рабина у Львові. Мав ще братів Володимира (1890—1974), Івана, Антіна та сестру Мілену. Навчався у Академічній гімназії у Львові, продовжив навчання у Самбірській гімназії, а з 1903 року в гімназії Бережан. Тут він почав писати вірші (1905). У грудні 1906 року батько помер і мати з дітьми переїхала до Львова. У 1907 році вступив на правничий факультет Львівського університету ім. Франца І у Львові і одночасно почав працювати у «Книгарні Польській» секретарем літературознавця Остапа Ортвіна. У 1908 покинув юриспруденцію і перевівся на філософський факультет, а згодом вирішив їхати до Парижа вивчати французьку літературу. Від 1 вересня 1910 до 1 листопада 1911 навчався в Сорбонні, де слухав лекції Анрі Бергсона і Жоржа Сореля. У Парижі вступив до Франко-слов'янського товариства і до місцевої «Української громади», де зустрічався з Володимиром Винниченком та Анатолієм Луначарським. Повернувшись до Львова, продовжував навчання у Львівському університеті, який закінчив у 1913 році. У «Книгарні Польській» працював до 1914 року. 10 липня 1914 року у Львівському університеті подав до захисту дисертаційну роботу «Іван Франко як письменник і критик» на здобуття ступеня доктора філософії. Вважається одним з найавторитетніших дослідників творчості Франка. З початком Першої світової війни уникнув призову до австрійської армії. У квітні 1915 р., ще під час російської окупації Галичини, виїхав до Києва. Від вересня 1917 викладав німецьку мову у новоствореній 2-й українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Паралельно упродовж 1917—1918 працював в Українському народному університеті на посаді доцента кафедри філософії. З падінням режиму гетьмана Павла Скоропадського покинув Київ у грудні 1918 р. До Галичини не повернувся через українсько-польську війну; через Будапешт, Відень і Швейцарію виїхав до Парижа. Від 29 березня 1919 працював секретарем дипломатичної місії УНР, перекладачем при українському хорі Олександра Кошиця. Від 8 листопада 1920 до 29 серпня 1921 р. проживав у Лондоні, знов повернувся до Парижа, потім проживав на Французькій Рив'єрі. 7 липня 1922 повернувся з Парижа до Львова. Працював професором французької і англійської літератури Таємного українського університету у м. Львові (1922—1925), від вересня 1923 р. — завідувач літературного відділу (1923—1929) та співредактор (1929—1939) газети «Діло». У 1934—1938 роках був співредактором журналу «Назустріч» (разом із О. Боднаровичем і Василем Сімовичем). Брав активну участь у діяльності «Товариства українських письменників і журналістів імені Івана Франка» у Львові. Після виходу монографій «Між ідеєю і формою» (1932) і «Від Мирного до Хвильового» (1936) здобув славу чи не найавторитетнішого українського літературного критика. Співпрацював з Богданом-Ігорем Антоничем, першим відзначив високий літературний талант Ірини Вільде. За словами Петра Карманського, в ті часи Михайло Рудницький „в один час зробився диктатором на наймолодшому Парнасі”.[3] Володів 10 мовами (в тому числі, польською, їдиш, німецькою, французькою, англійською, російською, італійською). Скоро після повернення до Львова одружився з Мартою Олесницькою — дочкою відомого політичного діяча Євгена Олесницького і Ванди з Врубевських; з нею мав єдину дочку Дарину.[4] 27 червня 1935 р. обраний дійсним членом НТШ, філологічної секції. У 1937 р. обраний професором кафедри української літератури Львівського університету ім. Яна Казимира у Львові, але не затверджений польськими шовіністичними колами на посаді. Зі встановленням режиму Перших совітів дружина Рудницького разом із дочкою еміґрувала, які і його брати й сестра. Проте сам Михайло залишився у Львові, втратив житло. 27 листопада 1939 був призначений завідувачем кафедри зарубіжних літератур Львівського державного університету ім. І. Я. Франка (1939—1941), у січні 1940 р. — заступником декана філологічного факультету. Одночасно працював завідувачем відділу критики газети «Вільна Україна» (1939—1940). У 1940 вступив до Львівської організації Спілки письменників УРСР. Під час німецької окупації як напівєврей змушений був остерігатися за своє життя. У 1942—1943 роках працював домашнім учителем у сім'ї Терпиляків у селі Залуква. Із закінченням війни повернувся до Львова на посаду завідувача кафедри зарубіжних (західних) літератур (1944—1947) Львівського університету, одночасно виконував обов'язки декана філологічного факультету (1944—1947). У 1945 р. затверджений професором на кафедрі зарубіжних літератур. Восени 1947 р. Рудницького звинуватили в націоналізмі, виключили зі Спілки письменників УРСР, звільнили з посад завкафедри зарубіжних літератур і декана, перестали друкувати. Однак, був змушенний «визнати» свої «помилки», і ще того ж 1947 року його призначили виконувачем обов'язків завідувача кафедри англійської філології (у 1955—1958 — завідувач цієї кафедри). У 1951—1952 і в 1953 виконував обов'язки декана факультету іноземних мов університету, у 1955—1957 — декан цього факультету. За сумісництвом у 1951—1953 рр. викладав на кафедрі мови та літератури Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова. 1958—1970 рр. — професор кафедри української літератури Львівського університету, з 1970 професор-консультант цієї ж кафедри. У листопаді 1971 р. перейшов до Інституту суспільних наук АН УРСР, але 1 січня 1972 року повернувся професором на кафедру української літератури. Близько 1960 року одружився зі своєю колишньою студенткою Людмилою Захарій (1932—2012), яка теж походила з Бережан. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові Творчий доробокЛітературознавчі праці
Художні твори
Публіцистика
Переклади
НагородиНагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, іншими державними нагородами. Популяризація імені і спадкуПісля тривалого періоду проскрибування і неґації поступово відродився суспільний інтерес до творчого спадку Михайла Рудницького.
Існує й окремий туристичний маршрут, присвячений батькам літературознавця, в рамцях пішої екскурсії «Єврейський Львів», організованої львівською аґенцією Топ-Тур.[5] АудіокнигиМихайло Рудницький. "Без слів, замість слів" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"): https://www.youtube.com/watch?v=t6ynlxN9FE4 Михайло Рудницький. "На св. Миколи під подушку" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"):https://www.youtube.com/watch?v=l06nAIBc5lI Михайло Рудницький. "Тінь дружби" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"): https://www.youtube.com/watch?v=S1yz6qycMLc Михайло Рудницький. "Шепіт розколиханої гілки" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"): https://www.youtube.com/watch?v=KzLNVLOeHdI Примітки
Джерела та література Вікіцитати містять висловлювання від або про: Рудницький Михайло Іванович
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
