Українське кіно 90-х

Було запропоновано приєднати цю статтю або розділ до Український кінематограф доби Незалежності, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з березня 2021.

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (березень 2021)

Українське кіно 1990-х років — кіно українською мовою або стрічки створені українськими режисерами в період 1991—2000 років. Для цього періоду характерне зменшення кількості фільмів через скорочення фінансування також стрічки починають ставати комерціалізовані.

В період перебудови більшість фільмів знімалися російською мовою, україномовні стрічки були вилучені з кінопрокату. У зв'язку з розпадом Радянського Союзу та здобуттям Україною незалежності 24 серпня 1991 року розпочався новий етап розвитку кіно. Фактично цей період був пов'язаний з розпадом кіноіндустрії, адже було скорочене фінансування та зменшилась кількість кіностудій.

За рік в Україні зняли 45 фільмів 1992 року, а 2000 року ця цифра впала до 4 фільмів на рік. Оскільки кінопрокат в Україні практично зник, у цей період на українських кіностудіях знімають лише ігрові та неігрові телефільми що так ніколи й не з'являються в кінопрокаті. Кіновиробництво в Україні у 1990-их за інерцією продовжує русифікаторський вектор що діяв у часи Української РСР: зі 136 фільмів знятих в Україні в 1990-х роках, 82 було знято російською мовою й лише 54 — українською.

Державний бюджет на розвиток кіногалузі послідовно не виконувався:

96-го профінансували кіновиробництво на 67,8 % від запланованої бюджетної суми, 97-го — на 45,2 %, 98-го — на 27,2 %, а 99-го уряд Пустовойтенка і зовсім поставив рекорд, відзначившись цифрою 14,4 %

— ^[1]

З позитивних аспектів 1990-х для українського кінематографа можна відзначити намагання української кіноіндустрії комерціалізуватися; так у цей період з'являються приватні спонсори фільмів, що сприяє виробленню жанрових стрічок: розважальних комедій, кримінальних драм, пригодницьких та еротичних фільмів.

Юридичне регулювання цієї сфери було оформлене лише у 1998 році. Верховна Рада України прийняла закон «Про кінематографію»^[2]. У статті 9 вказано:

Державну політику у сфері кінематографії здійснюють центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері кінематографії. Місцевими органами управління кінематографією є органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Таким чином, до 1998 року була відсутня державна політика просування кіноіндустрії. Більш детально шляхи просування — тобто фінансове забезпечення та сприяння — було прописано лише в редакції 2017 року.

Українські фільми 1991—2000 років були ігрового та неігрового виду. До першого слід віднести фільми: «Москаль-Чарівник» (1995) Миколи Засєєва-Руденка , «Дорога на Січ» (1994) Сергія Омельчука, "Браві хлопці" (1993) Миколи Засєєва-Руденка, "У пошуках мільйонерки" (1993) Володимира Артеменка, «Зефір у шоколаді» Олександра Павловського.

Неігровий кінематограф в цей період представляє біографічні фільми про відомих особистостей. До них слід віднести стрічки присвячені Олександру Довженку, Василю Стусу, що виходять у 1996 році.

Із здобуттям незалежності посилився інтерес до заборонених тем в СРСР. До таких належить тема Голодомору 1932—1933 років. З'являються документальні та художні стрічки присвяченіцій темі^[3]:

• «Голод 33» (1991) Олеся Янчука;
• художньо-публіцистична картина-реквієм жертвам голодомору 1933 року в Україні «Пієта» (1993) Миколи Мащенка;
• документальна стрічка «Великий злам» (1993) Сергія Лисенка;
• «Час скорботи і пам'яті» (1993, режисер О. Косіков);
• тетралогія «Українська ніч 1933-го» (1994, режисер В. Георгієнко);

Також з'явилися фільми присвячені перегляду питання Чорнобильської трагедії^[3]:

• «Пробудження (Наслідки Чорнобиля)» (1992, режисер Ігор Кобрін);
• «Не хочу згадувати Чорнобиль» (1996, Ігор Кобрін);
• «Чорнобиль — роки і долі» (1996, Георгій Шкляревський);
• «Десять років відчуження» (1996, Сергій Буковський).

Найбільш відомим прикладом комерціалізації в кінематографі 1990-х є телесеріал Роксолана. Серіал був відзнятий у 1996—2000 році. Режисер — Борис Небієрідзе. Прем'єра цього серіалу відбулася на Першому національному у 1996 році^[4]. Телесеріал був знятий студією «Укртелефільм».

Найбільшою подією був фестиваль «Молодість», який був започаткований ще у 1970 році. Критики зазначають, що на початку 1990-х років рівень фільмів був дуже низький, незважаючи на це, критика була практично відсутня. Це, своєю чергою, породжувало ще більше фільмів поганої якості. Марсель Мартен зазначав:

Ми переглянули багато, але в переважній більшості, це кілометри плівки, а не фільмів

— ^[1]

З 1999 року фестиваль отримав друге дихання. Причиною стало приєднання держави до організації та проведення фестивалю. Вперше його було проведено у «Палаці Україна». Це дозволило доєднатися не тільки дотичним до кіноіндустрій, а й всім охочим. У 1999 році переглянули фільм «Молох».