Ігнатов Володимир Олексійович

Володимир Ігнатов
Народився	5 червня 1938(1938-06-05) Київ, УРСР
Помер	20 березня 2019(2019-03-20) (80 років) Київ, Україна
Поховання	Берковецьке кладовище
Країна	Україна
Діяльність	радіотехнік, викладач університету
Alma mater	Київський інститут інженерів цивільного повітряного флоту (1961)
Галузь	радіотехніка
Заклад	Київський інститут інженерів цивільної авіації (пізніше — Національний авіаційний університет; 1961—2019)
Посада	інженер радіополігону, завідувач кафедри авіаційного зв'язку, декан факультету радіоелектронного обладнання, професор кафедри телекомунікаційних систем
Вчене звання	професор (1973)
Науковий ступінь	доктор технічних наук (1971)
Відомі учні	Георгій Конахович, Олексій Кучер, Фелікс Яновський, Олег Петрашевський
Членство	академік Академії зв'язку України, член виконавчого комітету та представник України у Міжнародній федерації асоціацій винахідників, перший заступник голови Ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України
Відомий завдяки:	великій кількості винаходів у галузі радіоелектронних систем та аерокосмічних комплексів, заснуванню власної наукової школи у галузі авіаційної й космічної радіоелектроніки
Нагороди

Володимир Олексійович Ігнатов (5 червня 1938, Київ — 20 березня 2019, Київ) — український науковець-радіотехнік, педагог. Доктор технічних наук (1971), професор (1973). Автор великої кількості винаходів у галузі радіоелектронних систем та аерокосмічних комплексів, засновник власної наукової школи у галузі авіаційної й космічної радіоелектроніки.

У молоді роки — майстер спорту СРСР, чемпіон УРСР з вільної боротьби. Після закінчення інституту, майже 60 років — професор Київського інституту інженерів цивільної авіації (пізніше — Національного авіаційного університету; 1961—2019), із яких 31 рік — завідувач кафедри телекомунікаційних систем. Автор понад 500 наукових робіт, зокрема, близько 70 авторських свідоцтв на винаходи.

Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1996) за створення метеорологічного радару типу «Буран». Член виконавчого комітету та єдиний представник України у Міжнародній федерації асоціацій винахідників^[1].

Народився 5 червня 1938-го року у Києві.

У 20 років став майстром спорту СРСР з вільної боротьби, у 22 — чемпіоном УРСР. Багатократний чемпіон спортивних товариств «Авангард» та «Спартак» (1958—1963)^[2].

У 1961-му році закінчив радіотехнічний факультет Київського інституту інженерів цивільного повітряного флоту (пізніше — Київський інститут інженерів цивільної авіації; КІІЦА) та здобув спеціальність «Радіоінженер авіаційного обладнання». Після закінчення інституту деякий час працював у ньому інженером радіополігону, розпочав педагогічну діяльність. Учень професора Людвіга Ільницького.

У 1966-му році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Оптимизация профилактического обслуживания устройств по критерию минимума среднего риска и статистической оценке интенсивностей внезапных отказов и ухудшения значений диагностических параметров».

З 1970-го року — завідувач нещодавно створеної кафедри авіаційного зв'язку (пізніше — телекомунікаційних систем). У 1971-му році здобув науковий ступінь доктора технічних наук, через два роки затверджений у вченому званні професора.

З 1980-го по 1985-й рік — декан факультету радіоелектронного обладнання КІІЦА. У 1984-му році закінчив Університет марксизму-ленінізму^[3]. У 1991-му році був нагороджений званням «Заслужений діяч науки і техніки УРСР».

У 1994-му році став членом виконавчого комітету та єдиним представником України у Міжнародній федерації асоціацій винахідників. Через два роки, першим серед українських винахідників (спільно із Володимиром Жаровим), був нагороджений золотою медаллю Всесвітньої організації інтелектуальної власності^[4].

У 2001-му році передав посаду завідувача кафедри телекомунікаційних систем своєму учню Георгію Конаховичу, залишивши собі обов'язки професора кафедри. Викладав до останніх днів життя. Помер на 81-му році життя 20 березня 2019-го року. Похований на Берковецькому кладовищі, неподалік від центрального входу (ділянка № 86, 50°29′17.68″ пн. ш. 30°23′41.95″ сх. д. / 50.4882444° пн. ш. 30.3949861° сх. д. / 50.4882444; 30.3949861).

Автор понад 500 наукових робіт, зокрема, близько 70 авторських свідоцтв на винаходи. Засновник власної наукової школи у галузі авіаційної й космічної радіоелектроніки. Науковий керівник та педагог близько 50-ти докторів та кандидатів наук, зокрема Георгія Конаховича, Олексія Кучера, Фелікса Яновського, Олега Петрашевського^[1].

На посаді завідувача кафедри авіаційного зв'язку, разом із колегами, досліджував та створював нові методи синтезу, оптимізації якості складних систем, прогнозування оптимального технічного обслуговування систем, що розробляються^[1].

З 1972-го по 1976-й рік, за дорученням Міністерства цивільної авіації СРСР, керував циклом робіт із розробки інформаційно-вимірювальних комплексів для наземного діагностування у динамічних режимах бортових систем автоматизованого керування польотом повітряних суден задля забезпечення їх посадки. На Мінському заводі цивільної авіації № 407 разом з колегами розробив інформаційно-вимірювальний комплекс для технічного діагностування бортових систем автоматизованого керування польотом літака Ту-134^[1].

У середині 1990-х років, разом із співробітниками Науково-дослідного інституту «Буран» та заводу «Радар», розробив метеорологічний радар типу «Буран» для встановлення на вітчизняних літаках. У 1996-му році за участь у створенні радару був нагороджений Державною премією України в галузі науки і техніки.

Один із ініціаторів створення англомовної програми лекцій в НАУ. Викладав англійською мовою курси «Основи теорії передачі інформації», «Основи наукових досліджень», «Системи мобільного зв'язку і передачі даних цивільної авіації», «Системи повітряного зв'язку цивільної авіації»^[3].

Академік Академії зв'язку України. Перший заступник голови Ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України. Заслужений професор НАУ. Результати наукових досліджень та винаходів Володимира Ігнатова застосовують у своїй роботі найбільші авіакомпанії світу та колишнього СРСР: «Аерофлот», «Міжнародні авіалінії України», «Аеросвіт», «Lufthansa», «Air France» тощо^[1].

• 1958 — майстер спорту СРСР з вільної боротьби
• 1960 — чемпіон УРСР з вільної боротьби
• 1970—1985 — три почесні знаки «Відмінник винахідництва й раціоналізаторства п'ятирічки»
• 1974 — медаль ВДНГ СРСР
• 1975 — медаль ВДНГ БРСР
• 1978 — «Кращий винахідник Київського інституту інженерів цивільної авіації»
• 1980 — «Відмінник винахідництва й раціоналізаторства СРСР»
• 1980 — «Ударник п'ятирічки»
• 1983 — «Відмінник Аерофлоту»
• 1984 — «За відмінні успіхи в галузі вищої освіти СРСР»
• 1985 — «Ударник п'ятирічки»
• 1985—1987 — три знаки «Переможець соціалістичного змагання»
• 1991 — Заслужений діяч науки і техніки УРСР
• 1996 — Державна премія України в галузі науки і техніки
• 1996 — золота медаль Всесвітньої організації інтелектуальної власності
• 2001 — золота медаль XXIX Міжнародної виставки винаходів (Женева)
• нагрудний знак «Винахідник СРСР»