Інтелектуальна мужністьІнтелектуальна мужність (сміливість) — філософське поняття інтелектуальних чеснот, які випливають з доксастичної логіки людини.[1] Відрізняючись від фізичної сміливості[1], стосується когнітивних ризиків, тісно пов'язаних із особистісними рисами та силою волі людини — якість розуму[2][3]. Включає в себе: інтелектуальну скромність, інтелектуальну відповідальність, інтелектуальну чесність, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну справедливість[4]. За визначеннями, інтелектуальна мужність присутня кожній людині[1] і часто залежить від контексту та/або ситуації[5]. Класичні грецькі філософи, такі як Сократ, Платон і Арістотель, вивчаючи це питання, звертали увагу на важливість цієї чесноти, щоб зрозуміти й усвідомити вплив інтелектуальної мужності на людський розум[6][7]. Розвинулися різні інтерпретації інтелектуальної мужності, що значною мірою вплинуло на праці філософів доби Середньовіччя та Нового часу, зміни в культурі та зрушення в соціальних нормах[5]. Протилежність досягненню інтелектуальної мужності називається інтелектуальною зарозумілістю.[8] ВизначенняІнтелектуальна мужність узгоджує дії людини з її раціональними переконаннями.[2] Щодня багато емоцій, таких як страх і бажання, впливають на прийняття рішень.[9] Ступінь, до якого людина здатна контролювати або піддаватися таким емоціям, визначає силу її інтелектуальної мужності.[2] Коротке тлумачення інтелектуальної мужності таке:
Існує багато інших трактувань інтелектуальної мужності[10]. Поширене тлумачення полягає в тому, щоб концептуалізувати інтелектуальну мужність як складову видів мужності, разом із соціальною мужністю, фізичною мужністю[11], моральною мужністю та філософською мужністю[2]. Інтелектуальна мужність — це «сила характеру»[1] разом з іншими аспектами особистості, такими як власна допитливість та відкритість.[1] Розвиток інтелектуальної мужності є ітеративним, випливаючи з постійного впливу соціального оточення та середовища[5]. Це допомагає пояснити різний ступінь інтелектуальної мужності в кожної людини[12]. ПроявиЧесноти були темою дослідження у філософії з давніх часів.[13] Зокрема, Арістотель розглядав інтелектуальні чесноти як окрему категорію в «Нікомаховій етиці».[14] Такі релігії, як буддизм, мають власний погляд на конкретні чесноти та на те, що класифікується як чеснота.[13] Мужність не завжди має форму в своїй фізичній та звичайній конотації, але також у своїй когнітивній формі, будучи атрибутом, яким можна володіти як «мужній мислитель»[15]. Інтелектуальна сміливість також широко використовується для опису політичних ситуацій, наприклад якості людини, яка зберігає розумну позицію навіть в умовах політичного тиску[15]. Демонстрація інтелектуальної мужності в цьому сенсі іноді може цінуватися в лідерів держав[15]. Інтелектуальна мужність вступає в дію також у більш звичайних обставинах, коли людині потрібно використати чисте міркування, щоб здійснити альтернативний вибір[16][15], для яких є конкуруючі етичні, логічні, розумові та корисливі аргументи на її користь[16][1]. Інтелектуальна мужність людини залежить серед іншого й від її самовпевненості.[17] Вчення інтелектуальної мужностіІнтелектуальна мужність є недооціненим елементом особистісного зростання. Багато філософів визначили потребу в навчанні однією з інтелектуальних чеснот, таких як інтелектуальна мужність, як частину гуманітарної освіти. Інтелектуальна мужність заохочує людину до навчання протягом усього життя.[4] Проте навчання в дитинстві не наділяє учнів інтелектуальними чеснотами.[8] Учні можуть досягти високих успіхів у закладах загальної освіти, ретельно запам'ятовуючи та конспектуючи, не навчаючись добре міркувати.[3] С. Нордбі заохочує інтегрувати навчання інтелектуальній мужності до освітнього процесу загальноосвітніх шкіл — «якщо це робиться з паритетом, це може не дати дисциплінам стати замкнутими та зменшити кількість ехо-камер в академічному середовищі».[18] Інтелектуальна мужність — це риса «дисциплінованого розуму», яка також демонструє інтелектуальну чесність, інтелектуальну скромність, інтелектуальне почуття справедливості, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну справедливість, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну автономію[3]. Людина з цією сукупністю рис досягне вищих критичних навичок, вищої якості мислення та вищого порядку мислення[3]. Протилежністю інтелектуальної мужності є інтелектуальна зарозумілість. Воно може виникнути через сприйняття «поверхнево засвоєного вмісту», такого як той, виникає внаслідок «неглибокого охоплення» матеріалу.[8] Це перешкоджає відкритим поглядам на нові та нетрадиційні проблеми, а також перешкоджає готовності ризикувати в нових починаннях. Це заохочує здобувача освіти залишатися в межах норм і мереж безпеки, залишаючи дуже мало місця для власного інтелектуального зростання.[8]  Інтелектуальна мужність у грецькій філософіїТакі філософи, як Арістотель, Платон та Сократ, опосередковано вивчали інтелектуальну мужність через свої дискусії про інтелектуальні чесноти.[1] Арістотель досліджував такі чесноти, як інтелектуальна мужність, у своїх Евдеміївській етиці та Нікомаховій етиці.[19] Зокрема, цей вчений визначає інтелектуальну мужність як чесноту, що займає так звану золоту середину між боягузтвом та нерозсудливістю.[20] Хоча спочатку обговорюючи фізичну та буквальну концепцію мужності, Арістотель не виключає її наявність у складі інших можливих почуттів. Він обговорює моральні та інтелектуальні чесноти окремо[6] в гармонії з його твердженням, що свідомі людські дії є результатом поєднання бажання (на яке впливають моральні чесноти) з розумом (на який впливають інтелектуальні чесноти).[21] Акт демонстрації інтелектуальної мужності в цьому сенсі означав прийняття раціональних рішень в умовах небезпеки, який спокушає змінити свою думку. Така мужність — дороге задоволення, що вимагає значних розумових зусиль[15].  Платон також багато уваги приділяв дослідженню такої чесноти, як мужність, визначаючи серед інших, й інтелектуальну мужність[7]. Платон порівнював брак інтелектуальної мужності зі «слабкістю волі».[7] До Сократа в Стародавній Греції існували переважно дві загальноприйняті інтерпретації мужності:[22] Перша — героїчна мужність, «найвидатнішими літературними представниками» якої були античні герої, такі як Ахілл, Діомед та Гектор.[22] Друга визначала мужність як «готовність громадянина-солдата битися в бойовій лінії».[23] В добу античності мужність визначали виключно в термінах фізичної мужності; введення інтелектуальної мужності прийшло набагато пізніше, де воно використовувалося для опису думок воїнів.[22] Роль у математичній творчостіІнтелектуальна мужність у сфері математики передбачає вивчення рівня співвідношення між інтелектуальною мужністю людини та її математичною творчістю.[11] Академічні привілеї — не єдиний фактор, який впливає на розум математично талановитих здобувачів освіти.[11] Це досягається в процесі освітньої діяльності[24]. Хоча такі особисті риси, як допитливість, пристрасть і прагнення, широко обговорювалися як додаткові сприяючі фактори[25], інтелектуальна мужність також відіграє вирішальну роль для успіху розвитку здобувачів освіти, що професійно вивчають математику.[24] З цієї точки зору інтелектуальна мужнсть має чотири ключові чинники: наполегливість, впевненість у собі, проникливість та мотивацію.[26] Якщо ці рушії співіснують разом, інтелектуальна мужність вступає у своєрідну гру, коли людина переживає ситуацію, ризикуючи через невизначеність мети.[11] Це означає взяти на себе ризик і витратити значний час і ресурси на те, що може ні до чого не призвести.[25] Усвідомлення того, що ці вкладені зусилля можуть окупитися, а можуть і ні,[24] і погодитися з тим, що їхні зусилля можуть залишитися марними, математики описують як стрибок з інтелектуальною мужністю.[11] Див. також
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
