«Кавказький леопард», ілюстрація Джозефа Сміта, 1899 рік
Хутро P. p. tulliana сірувате, злегка рудувате, з великими розетками на боках і спині, меншими на плечах і гомілках, а також плямами на голові та шиї[6]. Він варіює за забарвленням; в Ірані зустрічаються як світліші, так і темніші особини[7]. Середня довжина тіла — 158 см, череп — 192 мм, хвіст — 94 см[8]. Він важить до 60 кг[9].
Біометричні дані, зібрані у 25 осіб жіночої та чоловічої статі в різних провінціях Ірану, вказують на те, що середня довжина тіла становить 259 см. Молодий самець з північного Ірану важив 64 кг[10].
Поширення та ареал існування
На Великому Кавказі середовищем існування P. p. tulliana є субальпійські луки, широколистяні та змішані ліси помірного клімату і пересічені ущелини на висоті від 600 до 3800 м; а на Малому Кавказі та в Ірані — кам'янисті схили, гірські степи та негусті ялівцеві ліси. Він уникає районів з тривалим сніговим покривом і територій поблизу міської забудови[11].
Туреччина
У північній Анатолії зоологи знайшли сліди леопардів у верхній лісовій та альпійській зонах Понтійських гір під час досліджень, проведених між 1993 і 2002 роками[12]. Його присутність у Понтійських горах була поставлена під сумнів у 2016 році через брак доказів[13]. На фотографії з фотопастки, зробленій у провінції Трабзон у регіоні Чорного моря у вересні 2013 року, було зафіксовано леопарда. Вважається, що його улюбленим середовищем існування є розріджені лісові масиви, за якими йдуть скелясті ділянки, сільськогосподарські та пасовищні угіддя, а також прибережні зони[14]. На південному сході Туреччини його присутність була зафіксована в районі Чинар провінції Діярбакир і в провінції Бітліс[15][16]. У 2018 і 2019 роках він був сфотографований на північних схилах гори Куді в провінції Ширнак, і це може слугувати його коридором для пересування між Туреччиною та Іраком[17]. У прибережному національному парку Бейдаглари двох леопардів було зафіксовано на 58 відео- та фотознімках у період з серпня 2019 року по травень 2023 року[18].
Грузія
На Кавказі леопардів бачили в районі Тбілісі та в провінції Шида-Картлі в Грузії, де вони живуть переважно в густих лісах. Кілька особин були помічені на низинних рівнинах регіону Кахетії у 2004 році[19]. Сліди леопарда також були знайдені у двох населених пунктах у Тушеті, у верхів'ях річок Андійське Койсу та Асса, що межують з Дагестаном[20]. Вважається, що леопарди час від часу переміщуються через Грузію з Росії, але натуралісти сподіваються, що вони можуть оселитися в Грузії в майбутньому, якщо будуть добре захищені в обох країнах[21].
Вірменія
З жовтня 2000 року по липень 2002 року сліди 10 леопардів були знайдені на площі 780 км² у пересіченій скелястій місцевості Хосровського державного заповідника на південно-західних схилах гір Ґегам[22][23]. Під час досліджень у 2013—2014 роках фотопастки зафіксували леопардів у 24 місцях на півдні Вірменії, з яких 14 — у Зангезурських горах[24]. Цей транскордонний гірський хребет є важливим місцем розмноження леопардів на Малому Кавказі[25].
Азербайджан
Біотоп в Зангезурських горах
У березні 2007 р. і в жовтні 2012 р. особина була сфотографована фотопасткою в Гірканському національному парку[26], а потім ще у п'яти місцях за період 2013—2014 рр.[24]. Ця природоохоронна територія на південному сході Азербайджану знаходиться в горах Талиш, які межують з горами Ельбурс в Ірані. Перший перехід самця леопарда з Національного парку Гіркан до Ірану був задокументований у лютому 2014 року. Він був убитий на Чубарському нагір'ї на північному заході іранської провінції Ґілян місцевим мисливцем. Цей випадок свідчить про те, що Талишські гори є важливим коридором для транскордонного переміщення леопардів[27]. У вересні 2012 року перша самка леопарда була сфотографована в Національному парку Зангезур неподалік від кордону з Іраном[28]. Під час досліджень у 2013—2014 роках фотопастки зафіксували леопардів у семи місцях у Зангезурському національного парку, в тому числі двох різних самок і одного самця. Всі місця фотофіксації були розташовані неподалік від кордону з Іраном[24]. П'ятеро дитинчат були задокументовані у двох місцях на Малому Кавказі та в Талишських горах[29]. З липня 2014 року по червень 2018 року чотири леопарди були виявлені в Талишських горах і 11 — у транскордонному регіоні Нахічевані та південній Вірменії[30].
Іран
Середовище гір Ельбрус
Іран вважається оплотом леопардів в регіоні. Вони більш численні у північній, ніж у південній частині країни[7], і у 2010-х роках були зафіксовані у 74 з 204 природоохоронних територій[31]. Каспійсько-гірканські змішані ліси вздовж гір Ельбрус є одним з найважливіших середовищ існування леопарда в країні. Більшість леопардів були зареєстровані в ареалах з температурою від 13 до 18 °C, максимум 20 днів крижаного покриву на рік і річною кількістю опадів понад 200 мм. Заповідна зона Центрального Ельбурса, що охоплює понад 3500 км², є одним з найбільших заповідників у країні, де мешкають леопарди[32]. Докази розмноження леопардів були задокументовані в шести населених пунктах на природоохоронних територіях в іранській частині Малого Кавказу[25]. У Національному парку Баму в провінції Фарс дослідження, проведені з осені 2007 р. до весни 2008 р., виявили сім особин на території площею 321,12 км²[33]. На північному сході Ірану під час дослідження, яке проводилося з 2005 по 2008 рік у національному парку Саріголь, було виявлено чотири сім'ї леопардів з двома левенятами в кожній. Самця леопарда сфотографували в січні 2008 року, коли він розбризкував сечу на дерево барбариса; його фотографували ще кілька разів до середини лютого 2008 року в тій самій місцевості[34]. Влітку 2016 року дослідження з використанням фотопасток задокументували присутність 52 леопардів у національних парках Сариголь, Салук і Тандооре. Серед них 10 дитинчат у семи сім'ях, що свідчить про те, що гори Копетдаг і Аладаг є важливими притулками для леопардів у регіоні[35]. У 2020 році леопардів також фотографували на заповідній території в Сефід-Кух, Керманшах[36]. Між вереснем 2014 року і серпнем 2016 року два леопарди з радіопередавачами перемістилися з іранського регіону Копетдаг до Туркменістану, що свідчить про взаємозв'язок популяцій леопардів у цих двох країнах[37].
Ірак
Леопардів періодично спостерігали на півночі Іраку[38]. У жовтні 2011 і січні 2012 року леопарда вдалося зафільмувати за допомогою фотопастки на горі Джажна в лісостепу Загроських гір у Курдистані[39]. Між 2001 і 2014 роками в цьому регіоні місцеві жителі вбили щонайменше дев'ять леопардів[15]. У 2020 році леопарда зафіксували в горах провінції Сулейманія на північному сході країни[40].
Афганістан
Одна особина була зафіксована фотопасткою в афганській провінції Баміан у 2011 році[41].
Туркменістан та Казахстан
Леопарди були зафіксовані фотопастками в Бадхизькому природному заповіднику на південному заході країни[42]. У 2017 році молодий самець леопарда з іранського національного парку Тандоорех мігрував до Туркменістану й оселився там[43].
Felis tulliana — наукова назва, запропонована Ашилєм Валенсьєном у 1856 році, який описав шкуру і череп леопарда, вбитого поблизу Смірни, на заході Туреччини[6]. У 19—20 століттях кілька натуралістів описали зоологічні зразки леопарда з Близького Сходу:
Felis pardus tulliana був запропонований Річардом Лідеккером у 1899 році після дослідження шкури леопарда з Кавказу[46].
Felis ciscaucasica був запропонований Костянтином Сатуніним у 1914 році на основі зразка леопарда з Кубані на Північному Кавказі[8].
Panthera pardus saxicolor був запропонований Реджинальдом Інесом Пококом у 1927 році, який описав шкури леопарда з різних районів Персії, але визнав їхню схожість зі шкурами кавказького леопарда. Його голотипом була шкура і череп самця леопарда з Астерабаду[47].
Panthera pardus sindica був запропонований Пококом у 1930 році за однією шкурою і двома черепами з гір Кіртхар у Белуджистані. Він писав, що шкура дуже схожа на шкуру P. p. saxicolor, але за кольором відрізняється від типового індійського леопарда (P. p. fusca)[48]. На основі молекулярно-генетичного аналізу в 1996 році зразок було віднесено до P. p. saxicolor[49][50].
У 19—20 століттях анатолійський леопард вважався окремим підвидом леопарда, який зустрічався лише на заході Туреччини. Зразки леопарда, наявні в колекціях зоологічних музеїв, суттєво не відрізняються за розмірами та формою черепа. Тому підвидові назви tulliana, ciscaucasica та saxicolor наразі вважаються синонімами[51][52].
Аналіз зразків леопардів з Афганістану показав, що вони належать до P. p. saxicolor, але на сході Афганістану змішуються з індійським леопардом (P. p. fusca)[53]. У 2017 році популяція перського леопарда була об'єднана в P. p. tulliana, що є найдавнішою доступною назвою підвиду леопарда в Західній Азії[2].
Примітки
↑Stein, A.B.; Athreya, V.; Gerngross, P.; Balme, G.; Henschel, P.; Karanth, U.; Miquelle, D.; Rostro-Garcia, S.; Kamler, J.F.; Laguardia, A.; Khorozyan, I.; Ghoddousi, A. (2020) [amended version of 2019 assessment]. Panthera pardus. IUCN Red List of Threatened Species. 2020: e.T15954A163991139.
↑ абвKitchener, A. C.; Breitenmoser-Würsten, C.; Eizirik, E.; Gentry, A.; Werdelin, L.; Wilting, A.; Yamaguchi, N.; Abramov, A. V.; Christiansen, P.; Driscoll, C.; Duckworth, J. W.; Johnson, W.; Luo, S.-J.; Meijaard, E.; O’Donoghue, P.; Sanderson, J.; Seymour, K.; Bruford, M.; Groves, C.; Hoffmann, M.; Nowell, K.; Timmons, Z.; Tobe, S. (2017). A revised taxonomy of the Felidae: The final report of the Cat Classification Task Force of the IUCN Cat Specialist Group(PDF). Cat News (Special Issue 11): 73—75.
↑ абSatunin, K. A. (1914). Leopardus pardus ciscaucasicus, Satunin. Conspectus Mammalium Imperii Rossici I. Tiflis: Tipografiâ Kancelârii Namestnika E. I. V. na Kavkaz. с. 159—160.
↑Sanei, A.; Mousavi, M.; Kiabi, B.H.; Masoud, M.R.; Gord Mardi, E.; Mohamadi, H.; Shakiba, M.; Baran Zehi, A.; Teimouri, M.; Raesi, T. (2016). Status assessment of the Persian leopard in Iran. Cat News (Special Issue 10): 43—50.
↑Kaczensky, P.; Linnell, J. D. C. (2014). Rapid assessment of the mammalian community of the Badhyz Ecosystem, Turkmenistan, October 2014. NINA Report 1148. Trondheim: Norwegian Institute for Nature Research.
