Бадзьо Юрій Васильович

Бадзьо Юрій Васильович
Народився	25 квітня 1936(1936-04-25)  Копинівці, Підкарпатська Русь, Перша чехословацька республіка
Помер	1 вересня 2018(2018-09-01) (82 роки)  Київ, Україна
Країна	Перша чехословацька республіка  Друга чехословацька республіка  Угорщина  СРСР  Україна
Діяльність	літературознавець, політичний активіст
Alma mater	УжДУ (1958)
Знання мов	українська
Членство	Національна спілка письменників України
Партія	Демократична партія України
У шлюбі з	Кириченко Світлана Тихонівна
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах

Ю́рій Васи́льович Бадзьо́ (25 квітня 1936, Копинівці, нині Мукачівського району Закарпатської області — 1 вересня 2018, Київ) — український літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, учасник національно-демократичного руху в Україні від початку 1960-х років.

Народився 25 квітня 1936 року в селі Копинівці, Мукачівського району Закарпатської області в багатодітній селянській родині.

1958 року закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету. В 1958—1961 роках — учитель, директор восьмирічної школи на Мукачівщині, член бюро райкому ЛКСМУ.

1961—1964 — аспірант, 1964—1965 — молодший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР. Кандидатську дисертацію «Критерій правди в оцінці літературно-художнього твору» не захистив через переслідування.

1961—1964 — член Ради першого в Україні неформального об'єднання національно-демократичного напряму — Київського клубу творчої молоді. За участь у шевченківських вечорах та акції протесту проти політичних арештів під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у серпні 1965 року звільнено з роботи та виключено з КПРС.

Впродовж 1965—1974 років був безробітним, викладачем, коректором, редактором, 1974—1979 — вантажником. У 1972—1979 роках підготував працю «Право жити» про колоніальне становище України, рукопис якої (1400 сторінок) викрали з квартири. За антирадянську пропаганду засуджений 12 грудня 1979 року на 7 років ув'язнення, яке відбував у таборі Дубравлагу ЖХ-385/3-5 у селищі Барашево, (нині Республіка Мордовія, РФ) та 5 — заслання (смт Хандига, нині Республіка Саха, РФ). Через відмову писати клопотання про звільнення вийшов на волю лише 9 грудня 1988 року.

Впродовж 1989—1990 років працював завідувачем відділу Товариства української мови імені Тараса Шевченка, 1990—1992 — голова Національної ради Демократичної партії України. З червня 1993 року працював науковим редактором в Інституті філософії НАН України. Член Спілки письменників України з 1996 року. Лавреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1999).

Автор численних публіцистичних статей, звернень, заяв про українських письменників, українську літературу, перекладів з німецької мови в періодичних виданнях.

1963 року в Інституті літератури АН УРСР Юрій Бадзьо знайомиться зі Світланою Кириченко, в якій знаходить вірного однодумця та подругу. 1964 року вони одружуються. Батько двох дітей — син і донька.

У місті Мукачево вулицю Невського перейменували на вулицю Юрія Бадзьо.

У місті Ужгород вулицю Ісака Дунаєвського перейменували на вулицю Юрія Бадзьо.

• Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2005)^[1]
• Орден «За заслуги» ІІ ступеня (2009)^[2]

• Відкритий лист: До Президії Верховної Ради Союзу РСР та Центрального Комітету КПРС. — Нью-Йорк, 1980
• Влада-опозиція-держава в Україні сьогодні. Думки проти течії. [Архівовано 27 липня 2018 у Wayback Machine.] — К. : Смолоскип, 1994. — 28 с. 50000 прим. ISBN 0-914834-71-1
• Право жити: Україна в складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму. — К. : Таксон, 1996. — 400 с. 2500 прим. ISBN 966-7128-01-6
• Національна ідея і національне питання. К.: Смолоскип, 2000. 52 с. ISBN 966-7332-47-0
• Думки про течії // Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. — К. : Дніпро, 2001. — Т. 9. — С. 321-338
• Український вибір. — К. : Смолоскип, 2004. — 54 с. 10000 прим. ISBN 966-8499-10-7
• Війна і зрада. Полювання на президента Віктора Ющенка триває. К.: Простір, 2008. 40 с. 5000 прим. ISBN 978-966-2068-09-2
• Бойові генерали, сивоусі парубки з української вулиці і троянська кобила історичного прогресу. — К., 2010. — 152 с. 1000 прим. ISBN 978-966-2068-16-0

• 1999. Бадзьо, Юрій. Право жити  : інтерв'ю останнього політв'язня СРСР про себе і свою боротьбу / вів Олександр Гаврош // Старий Замок. — 1999. — 26 серпня. — С. 12—13: фот. / Олександр Гаврош: між журналістикою та літературою: Бібліографічний покажчик, № 1252, стор. 133.
• 2010. Бадзьо, Юрій. «Удруге Росія нас із своїх пазурів не випустить»  : правозахисник, публіцист із Закарпаття про причини і наслідки того, що в Україні забракло українських сил: інтерв'ю / вів Олександр Гаврош // Старий Замок. Паланок. — 2010. 29 квітня — 5 травня. — С. 20.: кольор. іл. / Олександр Гаврош: між журналістикою та літературою: Бібліографічний покажчик, № 1368, стор. 146.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Бадзьо Юрій Васильович

• Зайцев Ю. Д. Бадзьо Юрій Васильович [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
• https://web.archive.org/web/20120423082500/http://www.nspu.org.ua/dovidnyk/Б
• Закон України: «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» (Документ 314-19, чинний, поточна редакція — прийнятий 09.04.2015) [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Виступ на презентації книги спогадів Світлани Кириченко «Люди не зі страху» [Архівовано 29 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Насправді», 5 листопада 2013
• Шкіря Василь. Юрій Бадзьо – творець нової політичної філософії // ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ, 12.06.2024

• Володимир Слюзар. Бадзьо Юрій Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6. — стор. 65
• Надія Світлична. З живучого племені Дон Кіхота … Про людей українського опору // «Сучасність», 1983, № 10
• Тарас Головко. Від дисидента до лідера партії // «Трибуна», 1991, № 4
• Григорій Куценко. Дякую за книжку і перо // «Зона», 1996, № 11
• Світлана Кириченко. Хочеш працювати для України, сину? // «Літературна Україна», 1999, 6 травня. — С. 3
• Право жити: інтерв'ю останнього політв'язня СРСР про себе і свою боротьбу / вів Олександр Гаврош // Старий Замок. — 1999. — 26 серпня. — С. 12-13. / Олександр Гаврош: між журналістикою та літературою: Бібліографічний покажчик, № 1252, стор. 133.
• Валерій Кравченко. Право жити [Архівовано 27 липня 2018 у Wayback Machine.] // «Україна молода», 2006, 26 квітня, № 076
• Олександр Гаврош. 70-річчя найвідомішого політв'язня Закарпаття не помітило [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.] // "Старий Замок «Паланок», 03 листопада 2006; @ Інтернет-видання «Закарпаття онлайн Beta» / Олександр Гаврош: між журналістикою та літературою: Бібліографічний покажчик, № 705, стор. 79.

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.