Родина Асадів. Зліва направо: Хафез Асад (батько), Башар (брат), Магер (брат), Аніса Махлуф (мати), Маджид (брат), Бушра (сестра) і Басіль, 1971 або 1972.
Басіль аль-Асад народився 23 березня 1962 року[3] Здобув освіту інженера-будівельника та отримав ступінь докторавійськових наук.[4][5] Про своє дитинство він розповідав так: «Ми бачили батька вдома, але він був настільки зайнятий, що могло минути й три дні без того аби перекинутися з ним хоча б одним словом. Ми ніколи не снідали й не вечеряли разом, і я не пам'ятаю, аби коли-небудь разом сім'єю обідали, чи, може, лише раз чи два, коли йшлося про державні справи. Влітку всією сім'єю ми проводили день-два в Латакії, але тоді він теж працював в офісі, і ми рідко з ним зустрічалися.[6]»
Кар'єра
Навчався стрибкам з парашутом, був призваний до лав спеціального призначення, а після навчання у совєцьких військових академіях перейшов до бронетанкового корпусу.[5] Він швидко піднявся службовою драбиною, став майором, а згодом командиром бригади Республіканської гвардії.[7][8]
Після того, як його батько одужав від важкої хвороби у 1984 році, Басіль почав супроводжувати його, і вийшов на широкий загал у 1987 році, коли виграв кілька медалей з кінного спорту на регіональному турнірі.[9][8] Сирійська преса партії Баас вихваляла його як «Золотого лицаря» за його майстерність верхи на коні.[10] Він також мав репутацію людини, яка цікавиться швидкими автомобілями, і його друзі описували його як харизматичного та владного.[11][12] Невдовзі Асад був призначений начальником служби безпеки президента.[13][14] Крім того, у 1989 році він заснував Сирійське комп'ютерне товариство, яке пізніше очолив Башар.[15]
Спочатку дядько Асада, Ріфаат аль-Асад, був обраний у якості спадкоємця Хафеза, але Ріфаат намагався узурпувати владу у Хафеза, коли останній був у комі в 1984 році. Це призвело до вигнання Ріфаата.[5] Після цього інциденту Басіль став спадкоємцем батька.[16][17] На початку 1990-х Хафез активізував зусилля, щоб зробити Басіля наступним президентом Сирії;[5] після перемоги Хафеза на виборах у 1991 році президента публічно називали «Абу Базіл» (батько Басіля).[18] Басіля також знайомили з європейськими та арабськими лідерами; він був близьким другом дітей короля Йорданії Хусейна, особливо Хайї бінт Хусейн, яка також захоплювалася верховою їздою[19], а також був представлений королю Саудівської Аравії Фахду.[10]
Асад відігравав значну роль у ліванських справах і був відомий ліванським лідерам усіх сект.[20] Він організував широко розпіарену антикорупційну кампанію в уряді та часто з'являвся у повній військовій формі на офіційних прийомах, аби засвідчити прихильність уряду до збройних сил.[11]
21 січня 1994 року, коли він їхав на своєму розкішному Mercedes на високій швидкості (Пол Теру повідомляє, що Басіль їхав зі швидкістю 240 км/год крізь туман до міжнародного аеропорту Дамаска для приватного чартерного рейсу до Франкфурту (Німеччина), рано вранці прямуючи на гірськолижну відпустку в Альпах,[23][24][25] Басіль зіткнувся з шлагбаумом і, не пристебнувшись, загинув миттєво.[11][26] Хафез Махлуф був з ним і був госпіталізований з травмами після аварії; водій на задньому сидінні не постраждав.[26][11]
Тіло Асада було доставлено до лікарні університету Аль-Асад, а потім поховано в Кардахі, де пізніше було поховано і його батька.[24][27]
Смерть Басіля Асада призвела до того, що його менш відомий молодший брат Башар аль-Асад, який тоді проходив навчання в аспірантурі з офтальмології в Лондоні, став спадкоємцем. Башар став президентом після смерті батька 10 червня 2000 року.[28][29]
Вшанування пам'яті
Після його смерті магазини, школи та державні установи в Сирії закрилися, а продаж алкоголю було призупинено.[8] Він був зведений державою до «мученика країни, мученика нації та символу її молоді».[8]
Його іменем названо багато площ і вулиць. Зокрема новий міжнародний плавальний комплекс, лікарні, спортивні клуби та військову академію. Міжнародний аеропорт Латакії був названий на його честь Міжнародний аеропорт Басіль Аль-Асад. Його пам'ятники було встановлено у кількох сирійських містах, і навіть після смерті його часто зображували на рекламних щитах разом з батьком і братом.[8] Його кінний пам'ятник стояв у Алеппо[30] до грудня 2024 року, коли його повалили повстанці[31], а раніше — у Чтаурі, Ліван.[32]
17 листопада 2020 року в спортивному місті Латакії було урочисто відкрито музей, присвячений йому.[33]
↑Edwards, Alex (July–August 2012). Understanding Dictators(PDF). The Majalla. 1574: 32—37. Архів оригіналу(PDF) за 30 липня 2013. Процитовано 4 квітня 2013.
↑Alterman, Jon B. (1998). New Media New Politics?(PDF). The Washington Institute. 48. Архів оригіналу(PDF) за 13 травня 2013. Процитовано 7 квітня 2013.
,_Flag_of_Syria_(1980%E2%80%932024).svg){kind=small}
