Безперчий Дмитро Іванович

Безперчий Дмитро Іванович
Безперчий Дмитро Іванович
	; автопортет
Народження	18 (30) жовтня 1825 ; Борисовка (смт), Хотмижський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Смерть	17 (30) вересня 1913 (87 років)
	Харків, Російська імперія
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Вчитель	Брюллов Карл Павлович
Діяльність	художник, графік, викладач малювання
Відомі учні	Агафонов Євген Андрійович, Бекетов Олексій Миколайович, Беклемішев Володимир Олександрович, Васильківський Сергій Іванович, Левченко Петро Олексійович, Генріх Семирадський, Сумцов Микола Федорович, Татлін Володимир Євграфович, Ткаченко Михайло Степанович і Шевченко Олександр Васильович
	Безперчий Дмитро Іванович у Вікісховищі

Дмитро́ Іва́нович Безпе́рчий (Бесперчий, Бесперчи; 30 жовтня 1825, Борисовка — 30 вересня 1913, Харків) — український художник і педагог.

Життєпис

Народився 18 [30] жовтня 1825(18251030) року в слободі Борисовці Курської губернії Російської імперії (нині селище міського типу Борисовського району Бєлгородської області, Російська Федерація). Був кріпаком графа Дмитра Шереметьєва. Художньої майстерності спочатку навчався у свого батька Івана Андрійовича. З 1841 року був вільним слухачем Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. З 1843 року навчався у Карла Брюллова. 1846 року отримав звання некласного художника історичного і портретного живопису. Слід вважати, що у 1845 році Безперчий знайомиться з Тарасом Шевченком, який брав уроки майстерності у Брюллова.

Протягом 1846—1850 років викладав малювання у Ніжинському ліцеї; у 1850—1900 роках — в реальному училищі і середніх школах Харкова (2-й та 3-й гімназіях), зокрема у 1860–1870-х роках у малювальній школі Марії Раєвської-Іванової. Серед учнів: Євген Агафонов, Олексій Бекетов, Володимир Беклемішев, Сергій Васильківський, Генріх Семирадський, Петро Левченко, Михайло Ткаченко, Олександр Шевченко, Костянтин Первухін, Володимир Татлін, Микола Сумцов.

У грудні 1886 року з учнями брав активну участь у відкритті Харківського міського художньо-промислового музею. На початку 90-х років ХХ сторіччя Безперчий втрачує дружину Ольгу Григорівну та улюблену доньку Марію. У 1894 році Дмитро Іванович долучався до написання статуту художньої школи Раєвської-Іванової М.Д. 1896 року нечисленна художня та гімназійна громада відсвяткувала 50- річчя творчої та педагогічної діяльності персоналії.

Наприкінці серпня 1900 року Д.І. Безперчий вийшов у відставку. За даними Парамонова А. мешкав художник на вулиці Садовій, будівля не збереглася. Помер в Харкові 17 [30] вересня 1913 року. Похований в Харкові на Іоанно-Усікновенському кладовищі поруч із дружиною, яка залишила його ще до 1895-го.

Некрологи та спогади про учителя опублікували Сумцов М.Ф. в газеті "Южный край" та Семирадський Г. у газеті "Утро".

Творчість

Найактивніший період творчості — 1850-ті роки. В цей працював олійними фарбами та часто аквареллю. Чудово володів олівцем, виконував малюнки темперою, тушшю, сепією. Відомий своїми пейзажами, натюрмортами, а згодом і портретами. У 1860–1890-х працював в жанрі релігійного живопису, розписував храми в селах Слобідської України, Криму. Найбільш відомий розпис церкви при Харківській малювальній школі.

У 1848 митець задумав серію малюнків до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» (зберігся лише начерк). Вплив поезії Шевченка помітний і у жанрових творах художника. Серед робіт:

«Автопортрет» (1846; Харківський художній музей);
«Сватання на Гончарівці»;
«Сільський пейзаж» (1956);
«З поля» (1859—1860; Харківський художній музей);
«Бандурист» (1860-ті, Сумський художній музей; другий варіант та акварель — 1860, Національний художній музей України у Києві).

Види палацу «Альгамбра» в Алупці, садиби «Ольшани» в Лебединському повіті, села Кочетка поблизу Чугуєва мають етнографічну цінність.

Працював над ілюстраціями до «Мертвих душ» Миколи Гоголя («Собакевич», «Чічіков у Бегрищева»), до творів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова. Тяжів до творчості передвижників, відвідував з учнями їх виставки у Харкові.

1913 року друга дружина Безперчого передала значну частку його картин до Університетського музею образотворчого мистецтва у Харкові. За часів ІІ Світової війни багато картин персоналії було втрачено.

Життя та діяльність Д.І. Безперчого аналізуються у книгах Антоновича Д.В. ( до 100 річчя з народження персоналії), Чернової М.В. ( до 50 річчя зі смерті) та у публікації І. Можейко 2020 року до 195 річниці з дня народження персоналії.

Ім'я Безперчого носять вулиця, провулок та в'їзд у Слобідському районі Харкова.

Примітки

↑ Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863

Література

Антонович, Д. Дмитро Безперчий (1825–1913) [Електронна копія] : [про життя і діяльн. Д. Безперчого взято із спогадів акад. М. Сумцова та ін. і з листів Г. Семирадського, зібраних у вид. Д. Гордєєва: Материалы для худож. летописи г. Харькова. Харків, 1914. ] / Д. Антонович. — Електрон. текст. — Прага : Вид-во укр. молоді, 1926 — 13 с
Чернова М. Дмитро Іванович Безперчий. Київ: Мистецтво, 1963 — 37 с, іл., репродукції;
Безперчий Дмитро Іванович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966. — Т. 1 : А — Кабарга. — С. 160.;
Безперчий (Бесперчий, Бесперчи), Дмитрий Иванович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1970. — Т. 1 (Аавик—Бойко). — С. 324. (рос.);
Безперчий Дмитро Іванович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 19—20.;
Безперчий Дмитро Іванович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с.;
Безперчий Дмитро Іванович // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк ; Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : Поліграфкнига, 1976. — Т. 1 : А—Мол. — 416 с., С. 60—61;
Безперчий Дмитро Іванович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 55 . — ISBN 5-88500-042-5.;
Безперчий Дмитро Іванович // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах. / А. В. Кудрицький, відповідальний редактор. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 1 : А—В. — С. 173. — ISBN 5-88500-027-1;
Безперчий Дмитро Іванович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 48 . — ISBN 5-88500-071-9.;
В. Д. Путятін. Безперчий Дмитро Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.;
Глафіра Паламарчук, Валентина Юван. Безперчий Дмитро Іванович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — Т. 1 А—В. — С. 356. — ISBN 978-966-02-6421-2.;
О. Ламонова. Безперчий (Бесперчий, Бесперчи) Дмитро Іванович // Словник художників України. Біобібліографічний довідник. Книга 1 : А—В / Г. Скрипник. — Київ : видавництво ІМФЕ, 2019. — С. 100. — ISBN 978-966-02-8960-4.
Можейко І. Харківський вихователь талантів: кому були вдячні Васильківський та Семирадський. — Слобідський край — 10 жовтня 2020 року. URL: https://www.slk.kh.ua/news/khronograf/xarkivskij-vixovatel-talantiv-komu-buli-vdyachni-vasilkivskij-ta-semiradskij.html
Парамонов А. Неизвестный Харьков: художники Дмитрий и Иван Безперчие. Дозор, 4 марта 2019. URL: https://dozor.com.ua/columns/paramonov/1214781.html
Харківщина: енциклопедичний словник / КП «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради; ред. рада: С. І. Чернов, В. С. Бакіров, М. І. Тітов та ін.; редкол. С. І. Посохов (голова), К. В. Астахова, С. М. Куделко та ін. — Харків: Золоті сторінки, 2014. — 439 с. — ISBN 978-966-400-319-0.