Бородай Галина Василівна
Гали́на Васи́лівна Борода́й (12 травня 1949, м. Київ — 7 жовтня 1980, там само) — українська художниця. Член Спілки художників України (1978). Дочка Василя Бородая, сестра Тетяни Бородай, дружина художника Сергія Одайника (1949—2019), мати художниці Дарії Одайник[1]. ЖиттєписНародилася 12 травня 1949 року в мистецькій родині. На творче становлення майбутньої художниці вплинули батько — відомий український скульптор Василь Захарович Бородай та сестра Тетяна — художниця-графік[2]. 1967 закінчила Республіканську середню художню школу, продовжила навчання на графічному факультеті Київського державного художнього інституту (викладачі К. В. Заруба та Л. І. Чичкан). За результатами літньої практики після другого курсу Галину запросила до майстерні монументального живопису Тетяна Яблонська. Майстриня згадувала:
Дипломною роботою був вітраж для художнього інституту «Наш інститут». Від 1970 року брала участь у художніх виставках. Твори художниці зберігаються в музеях України, зокрема в Національному художньому музеї. Персональна виставка відбулася 1985 (посмертно). Померла від онкологічної хвороби[1] 7 жовтня 1980 року. ТворчістьПрацювала в галузі станкового живопису, графіки та монументально-декоративного мистецтва. Серед творів художниці: живопис — «Андріївський узвіз» (1963), «На Дніпрі» (1964), «Біля кафе» (1967), «Хутір Куповате» (1970), «Біля вікна» (1977), «Польові квіти» (1980); графіка — «За пранням» (1962), «На базарі» (1966), «Біля Золотих воріт» (1968), «Автопортрет» (1971), «Соняшники» (1975); монументально-декоративні роботи — вітраж «Наш інститут» (1972—1973), гобелен «Український натюрморт» (1975), вітражі для Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» — «Людина й природа», «Біосфера», «Місто Майбутнього», «Творчість і досконалість» (усі — 1977—1980). Однією з останніх робіт Галини Бородай стала картина-автопортрет «Пам’яті Олексія Гавриловича Венеціанова» (1979—1980), яка зберігається в Національному художньому музеї України[4]. Дія сюжету картини розгортається на тлі пейзажу околиць Седніва. Тетяна Яблонська писала:
Увічнення пам’ятіНизку портретів Галини Бородай створив її чоловік Сергій Одайник: «Сон» (1976), «Галя» (1977), «Галя. Ранковий етюд» (1978)[5]. Батько художниці Василь Бородай зобразив улюблену доньку в образі Либіді на пам’ятнику засновникам Києва (1982)[6].  Микола Білоус в серії «Цитати» створив картину її пам'яті[7]. Примітки
ДжерелаГалина Бородай. Живопис, графіка, монументально-декоративне мистецтво : каталог виставки творів / авт. вст. ст. та уклад. М. Г. Снеговая. — Київ : Спілка художників України, 1985. — 48 с. Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
