Бубновий валет (творче об'єднання)

«Бубновий валет» — спочатку таку назву отримала виставка художників (грудень 1910 — січень 1911), що згодом увійшли до однойменного творчого об'єднання, з 1911 — спілка художників «Бубновий валет». Спершу об'єднання включало переважно московських живописців — згодом в нього входили петербурзькі художники і представники інших міст, у виставках брали участь багато художників із Західної Європи (французи і німці). Існувало до грудня 1917 року. У березні 1927 року в Третьяковській галереї відбулася ретроспективна виставка творів художників групи «Бубновий валет».

Походженням своїм назва виставки і об'єднання зобов'язана двом асоціаціям, і побудована на недвозначній грі слів: до 1917 року «бубновими валетами» називали каторжників (у тому числі, з певного часу, чималою частиною — політичних) — їх тюремним вбранням була довга сіра посконна роба-балахон, на спину якої нашивали чорний ромб — що, як і завжди, повинно було робити володаря такого наряду «клеймованим» і примітним; другий, також «семіотичний» натяк, мав на увазі тлумачення, джерелом якого був старовинний французький жаргон, відповідно до якого валетовий (фр. valet — слуга, лакей) номінал у поєднанні з бубновою мастю (фр. Carreau — квадратики) вважався і звався — «шахраєм». Усе це і повинно було викликати у доброчесних обивателів певну реакцію: у кого — гумористичну, у інших — мимовільного здригання, у третіх — роздратування і святенницького обурення^[1].

Виникнення групи

Бере початок від однойменної виставки, організованої 1910 року. У виставках «Бубнового валета» брали участь, зокрема, наступні художники:

Виставку відвідало близько 200 чоловік. Одним з перших доброзичливих відгуків був відгук Максиміліана Волошина.

Естетична платформа

Художники «Бубнового валета» заперечували традиції як академізму, так і реалізму XIX століття. Для їх творчості характерні малюнково-пластичні рішення у стилі Поля Сезанна (постімпресіонізму), фовізму і кубізму. Розкол «Бубнового валета» стався з принципових міркувань. Якщо більшість бубнововалетівців, серед яких були Р. Фальк, П. Кончаловський, О. Купрін орієнтувалися на новий французький живопис, то художники «Ослячого хвоста» (- назва художньої виставки 1912 року, а потім і об'єднання московських живописців, що виділилися з групи «Бубновий валет»: М. Ларіонова, Н. Гончаровой, К. Малевича, В. Барта, А. Шевченка та ін.) прагнули поєднати досягнення живопису європейської школи з традиціями російського народного, наївного мистецтва, селянського примітивного живопису, лубка, іконопису, мистецтва сходу.

Подальша доля об'єднання

1912 року відкололися низка художників, що тяжіли до примітивізму, кубофутуризму і абстракціонізму (брати Володимир і Давид Бурлюки, Наталія Гончарова, Михайло Ларіонов, Казимир Малевич та ін.), що організували виставку під назвою Ослячий хвіст.

Об'єднання розпалося 1917 року, незабаром після того, як 1916 року «Бубновий валет» покинули Петро Кончаловський і Ілля Машков.

За ініціативою колишніх членів «Бубнового валета» 1925 року було утворено об'єднання «Московські живописці», надалі перетворене в «Спілку московських художників » (ОМХ).

Бібліографія

Лебедев А. К. Искусство «Бубнового валета» и проблема художественного наследия / в сб. Вопросы искусства в свете борьбы идеологий — М.: 1966.
Поспелов Г. Г. Бубновый валет. — М.: Советский художник, 1990. — 272 с. — 40 000 экз. — ISBN 5-269-00079-2.
Северюхин Д. Я., Лейкинд О. Л. Золотой век художественных объединений в России и СССР (1820–1932). Справочник — Санкт-Петербург: Издательство Чернышева.1992 ISBN 5-85555-004-4
Лейкинд О. Л., Махров К. В., Северюхин Д. Я. Художники русского зарубежья. 1917–1939. Библиографический словарь. — Санкт-Петербург: Нотабене. 1999 ISBN 5-87170-110-8
Устав общества художников «Бубновый валет». Творчество № 2 (386) 1989.
«Бубновый валет» в русском авангарде / Авторы Фаина Балаховская, Владимир Круглов, Жан-Клод Маркадэ, Глеб Поспелов, Дмитрий * * Сарабьянов; переводчик Елена Лаванан; редактор Анна Лакс. — СПб.: Государственный Русский музей, Palace Editions, 2004. — 352 с. — (Государственный Русский музей. Альманах, № 92). — ISBN 5-93332-143-5, 3-935298-96-X.
Поспелов Г. Г. Бубновый валет. Примитив и городской фольклор в московской живописи 1910-х годов. — 2-е изд.. — М.: Пинакотека, 2008. — 288 с. — (3000). — ISBN 978-5-903888-01-6.

Див. також

Примітки

↑ Є й таке тлумачення: «На спини арештантів-каторжників нашивали бубновий туз. М. Е. Салтиков-Щедрін першим з'єднав цей образ з кличкою „червонний валет“ — злодій і продажна душа». — Олена Титаренко^{[недоступне посилання з лютого 2019]}. Нарис — виставка художників суспільства «Бубновий валет» стане першим показом російського мистецтва в Монако за 80 років. — РІА «Новини», 11 березня 2004 року]
↑ Жодне джерело, присвячене історії об'єднання, ні сама В. Д. Бубнова — не дають відомостей про приналежність її до «Бубнового валета»; у спільних виставках з Спілкою молоді — так, але не в самій групі.
↑ Традиції Петербурзького авангарду. Варвара Бубнова (1886–1983), Микола Лозової (1901–1992), Олександр Лозової 1949. Каталог виставки в Московському музеї сучасного мистецтва, 2006. Архів оригіналу за 10 жовтня 2014. Процитовано 6 жовтня 2014.