Більче-Золоте
     _%D0%91%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5-%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B5.jpg)  Бі́льче-Золоте́ — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Більче-Золотецька сільська громада. Адміністративний центр колишньої сільської ради. Розташоване на заході району, на річці Серет. У 2001 році населення становило 2002 людини[3]. У Більче-Золотому є пам'ятка садового мистецтва державного значення — Більче-Золотецький ландшафтний парк. На околицях села — унікальна геологічна та археологічна пам'ятка — печера Вертеба. ГеографіяСело розташоване на відстані 382 км від Києва, 89 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від міста Борщів. На північно-східній околиці села бере початок річка Керничка. Сусідні населені пункти:
КліматДля села характерний помірно континентальний клімат. Більче-Золоте розташоване у «теплому Поділлі» — найтеплішому регіоні Тернопільської області.
ІсторіяЗнахідки первісних людейТут виявлене найдавніше в Тернопільській області поселення середнього палеоліту (50 тисяч років тому), є знахідки пізнього палеоліту, 2 поселення трипільської культури, одне з яких у печері Вертеба[4]. Розкопано курганні поховання ранніх скіфів (6 — 5 століття до нашої ери). В урочищі Кадуби знайдено рештки Черняхівської культури. Також відомі голіградської культури. Період Київської РусіНа високому березі Серету збереглися залишки одного з найбільших на Поділлі Древньоруських городищ, які оточені потрійними ровами й валами. Під час розкопок тут знайшли енколпіон із зображенням чотирьох євангелістів по кутах.[5] Період Королівства Польського, Речі ПосполитоїНа початку 15 століття неподалік колишнього городища над річкою Серет, виникло поселення Більче, яке вперше згадується у історичних документах в 1482 році. В другій половині 16 століття воно належало шляхетській родині Язловецьких. В 16 столітті селом володіли магнати Потоцькі. Тоді Більче входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства. У 16 ст. в Більчому було збудовано замок, проте він не міг цілком оберігати село від нападів турків і татар. Ці набіги гальмували економічний розвиток села, завдавали страшного лиха його жителям. За записами тодішніх реєстрів 1629 року тут було 37 осель, 1650-го їх залишилося всього 20. Під час панування Речі Посполитої в селі насаджувався католицизм і уніатство. 1600 року неподалік Більчого було засновано унійний монастир, руїни якого збереглися й досі (тепер це с. Монастирок). У документах 1651 і 1652 років Більче згадується як містечко. Селяни Більча брали активну участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648–1654 рр., у 1740-их допомагали опришкам і Олексі Довбушу. Збереглося багато легенд про перебування Олекси Довбуша в цій місцині. Кам'яну брилу на крутій прямовистій скелі Серету в народі й досі називають Довбушевою. До речі, це також язичницький жертовник, один з небагатьох, які збереглися ще в Україні). Період Австрійський 1772 року в селі встановлено австрійську владу. За даними 1787 року, земельні угіддя Більча (з присілком Монастирком) становили 1817 моргів у тому числі 402 морги орної землі, 583 морги лук і городів. В селі було 249 селянських родин, які володіли рештою земель. В цей час існувала загальна військова повинність для всіх чоловіків від 14 років. У 1810–1815 Більче-Золоте перебувало у складі Російської імперії. Багато селян через гноблення втікали на Правобережну Україну. На початку 1850-их рр. маєток у Більчому на ім'я своєї матері купив магнат князь Леон Людвік Сапега, який ним адміністрував.[6] У 1866 році більчецька громада подала скаргу на нього через позбавлення її сервітутів, проте селяни нічого не добилися. Після смерті князя Л. Л. Сапеги власником маєтку був його син Адам[7] (1828—1903).[8] У 1890-их роках Більче було віднесено до розряду містечок і воно отримало назву Більче-Золоте. Відомий львівський краєзнавець другої половини XIX століття Антоній Шнайдер склав для містечка проект герба: на срібному тлі мурована церква з трьома банями, над якою Господь Ісус Христос, що возноситься на небо. Наприкінці 19 — початку 20 століття у містечку налічувалося 10 ткачів, які виготовляли полотно. Були також ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники. У 1900 році в селі діяла народна трирічна школа. У 1914–1917 окуповане Більче-Золоте — у складі Російської імперії. Міжвоєнний періодВ 1930 в селі працювали дві олійні та поміщицький млин. Було 12 ремісників: 1 квітня 1930 р. в селі було оголошено страйк в фільварку Сапєги. Селяни вимагали підвищення зарплати. В цей час через важке становище селян почалася масова еміграція. За 1927–1938 з села виїхало більше, ніж 200 жителів за океан. З 1932 року в селі діяла школа з двомовним навчанням, у якій усі основні дисципліни викладалися польською мовою, хоча українці прагнули вчитися рідною мовою. Друга Світова ВійнаЗ вересня 1939 року село під радянською окупацією. У 1940 році було створено артіль «Червона Зірка», що об'єднувала 40 сімей. В цей рік у селі також було відкрито дитсадок, клуб, бібліотеку, у школі запроваджувалася українська мова. 7 липня 1941 року окупація змінилася на німецько-нацистську. Радянська влада повернулася після 8 квітня 1944 року знову в село, починаючи жорстоку розправу над тими, хто не погоджувався з цим. Радянський періодУ 1967 році було збудовано Монумент праці. З 1951 в селі працює середня школа і бібліотека. У 1958 році стала до ладу Більче-Золотецька ГЕС потужністю 530 кіловат. Сучасний періодЗараз Більче-Золоте одне з найстаріших і найбільших сіл Чортківського району. В селі також приваблює спелеологів і туристів гіпсова печера Вертеба. До 19 липня 2020 р. належало до Борщівського району[9]. З 12 вересня 2016 р. є центром Більче-Золотецької сільської громади[10]. СимволікаГербВикористовувався з 1870-х років[11]. Автор — Антоні Шнайдер. У срібному полі мурована церква з трьома банями, над якою Дух Господній, що возноситься в небо. Цей символ нагадує про побудову в Більче церкви в ім'я Вознесіння Господнього. Населення У 1810 році в селі було 472 родини, 354 житлові будинки і 2012 мешканців[12]. Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2340 осіб, з яких 1036 чоловіків та 1304 жінки[13]. За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2183 особи[14]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[15]:
Єврейська громадаУ Більче-Золотому єврейська громада була малочисельна і не надто впливова. Про появу євреїв у Більчі-Золотому бракує відомостей, найімовірніше, вони почали селитися тут щонайпізніше у 19 столітті. У міжвоєнний період чисельність єврейського населення становила 20-30 сімей. Більшість з них займалися сільським господарством. Шість сімей шили хутряні вироби, переважно жупани для селян; чотири сім'ї орендували маслобійні. В Більче-Золотому був також єврейський швець, боднар, м'ясник і два дрібні торгівці. У божниці, яку називали «Клойз», були 4 сувої «тори» («П'ятикнижжя»). На тимчасовому кладовищі хоронили тільки померлих під час епідемій євреїв, або євреїв-вояків, які загинули у першій світовій війні. Потреби євреїв обслуговував різник. Він же одночасно виконував обряд, обрізання хлопчиків, був колитором, вирішував цивільні справи між євреями і навіть влаштовував релігійні обряди оженку (весілля). У Більче-Золотому діяла також єврейська лазня і «міква» (купель). З початком німецько-радянської війни і вступом нацистських військ у Більче розпочалися гоніння на місцевих євреїв. Коли на кілька тижнів в село прибули угорські військові частини, вони поклали край насильствам та побоям над євреями, а також звільнили заарештованих. Проте коли на місце угорців знову прийшли німці, переслідування поновилися з новою силою. У євреїв конфіскували цінні предмети сільськогосподарських продуктів, коней. Місцевих євреїв відправляли на каторжні роботи. Про дальшу долю єврейської громади, подробиці її ліквідації збереглося мало інформації. За деякими даними, євреї Більче-Золотого весною або літом 1942 року були депортовані до сусіднього села Королівки, де їх зрештою спіткала така ж доля, що і решту євреїв: відправлення в Борщів або до табору смерті Белзець. У роки війни вдалося врятуватись лише кільком євреям з Більче-Золотого, які переховувались у навколишніх лісах. Релігія
Пам'ятки
У 1866 році за кошти князя Адама Станіслава Сапеги (1828—1903) було збудовано палац[17] найстаршого дорослого сина Леона Людвіка[8]. Пам'ятники У Більче-Золотому є два пам'ятники Тарасу Шевченку, у 1965 році споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам, також загиблому під час визволення села від нацистських окупантів полковникові В.Шиленкові. Є пам'ятник О.Ольжичу, пам'ятний хрест на честь скасування панщини, а також пам'ятник воїнам УПА. НекрополіНа околицях села є могила невідомих радянських воїнів. 16 вересня 1941 р. сімнадцять радянських воїнів було взято в полон, а потім розстріляно на схилі кам'яної гори. На могилі встановлений пам'ятник — пірамідальний обеліск, який вінчає п'ятипроменева зірка[18]. Соціальна сфераУ Більче-Золотому діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, бібліотека, 2 бази відпочинку, Більче-Золотецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації. Відомі людиНародилися
Проживали
Навчалися
Перебували
Померли
Поховані
Примітки
Джерела
Посилання У Вікісловнику є сторінка Більче-Золоте.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
