Вектор намагніченості

Ве́ктор намагні́ченості або намагні́ченість — характеристика відгуку середовища на прикладене до нього магнітне поле, магнітний момент одиниці об'єму речовини.

Позначається зазвичай літерами ${\displaystyle \mathbf {I} }$ або ${\displaystyle \mathbf {M} }$.

${\displaystyle \mathbf {B} =\mathbf {H} +4\pi \mathbf {I} }$,

де ${\displaystyle \mathbf {B} }$ — магнітна індукція, ${\displaystyle \mathbf {H} }$ — напруженість магнітного поля^[1].

Поняття намагніченості не має змісту для окремого атома, а стосується лише групи атомів і характеризує стан речовини, який вона набуває в результаті намагнічування.

В міжнародній системі одиниць (СІ) намагніченість – це внутрішнє магнітне поле речовини, зумовлене магнітними моментами його атомів.

Намагніченість зумовлена або мікроскопічними струмами, які виникають в речовині у зовнішньому магнітному полі, або спінами.

В певних речовинах, які називаються феромагнетиками намагніченість може існувати без зовнішнього магнітного поля. Такі речовини утворюють постійні магніти.

Наведена в середовищі намагніченість пропорційна напруженості магнітного поля

${\displaystyle \mathbf {I} =\chi \mathbf {H} }$,

де величина χ — магнітна сприйнятливість.