Венера Капітолійська

Венера Капітолійська
Час створення:	2 століття до н. е.
Висота:	193 см
Матеріал:	мармур
Жанр:	ню і міфологічна скульптураd
Зберігається:	Рим, Італія
Музей:	Капітолійські музеї

Венера Капітолійська (італ. Venere capitolina) — тип статуї Венери, один з різновидів типу «Венера Сором'язлива» (інші включають тип «Венера Медічі»). Походить від типу Афродіти Кнідської. Венера Капітолійська і її варіанти відрізняються положенням рук — стоячи після купання, богиня починає прикривати груди правою рукою, а лоно лівою. Давньоримська копія, за якою статуя отримала назву, зберігається в Капітолійських музеях у Римі, Італія.

Оригінал втрачено, його датують III—II ст. до н. е. і розглядають як варіацію статуї Праксітеля з Малої Азії. Вона перетворювала первісну традицію в більш плотському і почуттєвому ключі, додаючи сором'язливий жест закриття обома руками, у той час як статуї Праксітеля закривали тільки лоно.

Основна копія

Найвідоміша давньоримська копія незбереженого оригіналу знайдена на Вімінальському пагорбі в часи понтифікату Климента X (1670–76) у садах, що належали родині Стаці (Stazi), поблизу Сан-Вітале (згідно зі спогадами П'єтро Санті Бартолі). Папа Бенедикт XIV купив її у Стаці в 1752 році і передав до Капітолійських музеїв, де вона поміщена в особливій кімнаті («кабінеті Венери»), розташованій на першому поверсі Палаццо Нуово на Капітолійському пагорбі.

Розмір статуї злегка перевершує натуральний (1,93 м). Час створення копії відносять до доби Антонінів^[1].

Порівняно з Венерою Медічі з Флоренції Венера Капітолійська була менш популярною. На думку дослідників Гескелла і Пенні, інтерес до неї почався тільки після того, як ставлення до Флорентійської Венери змінилося на негативне — внаслідок її надмірної модерністської реставрації. Під час наполеонівського завоювання Італії статуя відповідно до умов Толентінського договору була урочисто вивезена до Парижа. Імператор доручив Жозефу Шинару зробити з неї мармурову копію, що зараз зберігається в Комп'єнському палаці. Після повернення оригіналу до Капітолійських музеїв у 1816 році^[2], гіпсовий виліпок, що заміняв його, був привезений у Британію, де Джон Флаксман демонстрував його учням^[3].

Інші статуї цього типу

Афродіта Менофанта — знайдена в камедуліанському монастирі Св. Григорія Великого. Містить підпис давньогрецького скульптора Менофанта, очевидно I ст. до н. е., інші роботи якого невідомі.
Венера Кампо Йеміні

Примітки

↑ Helbig 1972:128–30
↑ Nancy Thomson de Grummond (11 травня 2015). Encyclopedia of the History of Classical Archaeology. Routledge. с. 240—241. ISBN 978-1-134-26854-2. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 28 червня 2019.
↑ Haskell and Penny 1981:319

Джерела

Haskell, Francis and Nicholas Penny, 1981. Taste and the Antique: The Lure of Classical Sculpture 1500—1900. Yale University Press. Cat. no. 84.
Helbig, Wolfgang. Führer durch die öffentlichen Sammlungen klassischer Altertümer in Rome. 4th edition, 1963–72, vol. II.
Wilton, A. and I. Bignamini (editors.). Grand Tour: the lure of Italy in the eighteenth century London, Tate Gallery Publishing, 1996. no. 228, pp. 269–270. (the Campo Iemini Venus).