Весіллячко
«Весіллячко» (рос. Свадебка, фр. Les Noces) — музичний твір І. Ф. Стравінського для чотирьох співаків, хору, чотирьох фортепіано і ударних (1923). Авторське позначення жанру — «російські хореографічні сцени з музикою і співом». Лібрето автора на основі російських народних пісень зі збірки фольклориста П. В. Киреєвського. Прем'єра «Весіллячка» відбулася в Парижі в 1923 році (хореографія Б. Ф. Ніжинської, диригент Е. Ансерме). Нині твір виконується переважно на концертній естраді на зразок кантати (без костюмів і хореографії). Орієнтовна тривалість: 23–25 хвилин. Історія створенняСтравінський задумав «Весіллячко» в 1913 році. Про первісний задум композитор писав у мемуарах таке: «У той же час я хотів написати великий дивертисмент, вірніше, кантату, що оспівує сільське весілля» [1]. Робота над твором почалася восени 1914 року.
Навесні 1915 року композитор вирішив присвятити цей твір С. Дягілєву, рішення прийшло після довгоочікуваної зустрічі антрепренера і композитора й описано у спогадах І. Стріавінського так: «Тоді, щоб винагородити його за довге очікування, я зіграв йому дві перші картини „Весіллячка“. Він був такий схвильований, його захоплення здався мені настільки щирим і зворушливим, що найкраще, що я міг зробити, — це присвятити йому цю річ».[3]. Прем'єра балету відбулася в Парижі 13 червня 1923 року під керуванням Е. Ансерме [2] у версії лібрето на французькій мові. Згодом автор оцінив «Аполлон Мусагет» (1928), свій останній балет для дягілевської трупи, вище «Весіллячка» [4]. У програмі до прем'єри в Маріїнському театрі (2003) Ольга Макарова писала: «Паризька прем'єра» Весіллячка «в 1923 році стала успіхом, вона відкрила світові балетмейстера, якому вже однієї цієї постановки було б достатньо для пропуску в пантеон великих хореографів XX століття» [5]. Характеристика Е. Я. Суріц оцінила хореографію Б. Ф. Ніжинської як кращу роботу за всю її творче життя. Балетовед дала опис твори: «„Весілля“ — ритуал, що відкриває простір глибоких роздумів про життя. Тут і сувора урочистість, якої дотримуються за традицією, і трагічність (похорон дівоцтва і волі дівочої), і еротика (заклинання і прославляння здорового чоловічого начала). Щоб розкрити зміст твору, всі його автори відмовилися від вже звичної для театру російської екзотики і зовнішньої барвистості. Н. Гончарова створила гранично лаконічне і водночас виразне оформлення сцени: однотонний задник-екран з крихітним віконечком, за що відкривається в кімнату молодят дверима — спрощене зображення ліжка з горою подушок. І ще на сцені стояли чотири рояля. Костюми були настільки ж умовні і пофарбовані в чорний і коричневий кольори. Ніжинська йшла тим же шляхом. Вона змусила жінок рухатися на пальцях, аби фігури виглядали витягнутими, масові танці, які в балеті переважали, будувала на геометричних малюнках, що давало змогу бачити танцюючих у незвичайних ракурсах, широко використовувала пірамідальні побудови, ставлячи групи танцюристів один на одного. Один з головних танців був присвячений розплітанню кіс нареченої, причому коси були довжиною в кілька метрів. Жінки в танці то піднімалися на пальці, то опускалися, завиваючи складний малюнок танцю з зімкнутих тіл, з'єднаних рук, схилені голів».[6] . Ольга Макарова писала: «Граничний мінімалізм в підпорядкованості танцю холоднуватої геометрії малюнка, в наполегливому повторенні одноманітних рухів, в простоті двоколірних коричнево-білих костюмів, придуманих Наталією Гончаровою, в навмисною безпристрасності виконавців — все у виставі було актуально в контексті авангарду 1920-х. І в гострій сучасності балету не загубилася вихідна російськість «Весіллячка» — не лубкова і сувенірна, а умовно ритуальна, де дія відбувається, як в заведеному механізмі: фігурки танцівників монотонно переміщаються, немов підкоряючись волі одного повелителя, старовинного і непорушного обряду».[5] Структура«Весілля» складається з двох частин і чотирьох картин, які виконуються без перерви [7]:
частина II
Прем'єра балетуC. Л. Григор'єв двічі вказав, що перше виконання балету відбулося 13 липня 1923 [8] [9], і зазначив, що успіх прем'єри перевершив всі очікування: "Він нагадав наші тріумфи 1909 року. Всі вісім вистав «Весіллячка» зустріли одно гарячий прийом. <…> Хореографія частково нагадувала стиль Фокіна і Ніжинського, але зовсім не була наслідувальною, бо Ніжинська володіла власним стилем. Глибоко емоційна музика, незважаючи на труднощі сприйняття, схвилювала публіку. Дягілєв був у захваті від балету і щасливий його тріумфом. З тих пір Ніжинська знайшла популярність і стала іменуватися фр. La Nijinska».[8] Балет увійшов до репертуару труппи Дягілєва. 14 червня 1926 року «Весіллячко» було вперше виконано в Театрі Його Величності (His Majesty's Theatre), Лондон[10]; партии фортепиано исполнили Ф. Пуленк, Ж. Орик, В. Риети и В. Дюк (Дукельский). Одно из последних представлений «Свадебки» состоялось 6 июня 1928 года при открытии в 21-го Русского сезона в Театре Сары Бернар в одном спектакле со «Стальным скоком» С. С. Прокофьева (1927) и премьерой балета «Ода» Н. Д. Набокова[11]. В зале присутствовал Прокофьев, записавший в «Дневнике»: «„Свадебка“ Стравинского. Такая сильная вещь, но все утомлены и проходит бледно»[12]. В последний раз труппа исполнила балет в июле 1928 года в Театре Его Величества, Лондон[11]. Редакції та обробки музичного творуКрім російської (оригінальної) і французької версій існує авторизована версія «Весіллячка» на англійське лібрето. Саме в цій версії нею диригував Стравінський в повному зібранні своїх творів в грамзапису на лейблі Columbia Records в 1959 році (в якості піаністів виступили відомі американські композитори С. Барбер, А. Копленд, Л. Фосс і Р. Сешнз). У 1981 році в Парижі П. Булез виконав власну реконструкцію (недописаної Стравінським) редакції з цимбалами, фісгармонією і піаноли. У 1988 році П. Етвеша записав попередню версію «Весіллячка» з камерним оркестром (1917). У 1994 році Д. В. Покровський зі своїм ансамблем в Нью-Йорку виконав і записав «Свадебку» з використанням MIDI і синтезаторів. На замовлення Лос-Анджелеського філармонічного оркестру С. Стаккі інструментував «Свадебку» для великого симфонічного оркестру. Ця обробка була виконана під керуванням Е. П. Салонена в 2008 році в Лос-Анджелесі. Українська прем'єраВ Україні «Весіллячко» вперше було поставлено 2009 року в рамках відкриття фестивалю «Стравінський та Україна» під керуванням Ігоря Блажков[13]. Дискографія«Весілля» належить до числа найбільш репертуарних творів Стравінського. Серед аудіозаписів:
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
