Згідно Рудольфа Отто, священним є все самодостатнє, вічне та раціонально непізнаване[1]. Мірча Еліаде стверджував, що сакральним стає те, що виділяється свідомістю як принципово відмінне від людського і космічного[2]. Пауль Тілліх пояснював священне як вияв божественного, в свою чергу розуміючи під Богом предмет граничного інтересу людини[3].
За Емілем Дюркгаймом, в сакральному люди відображають колективні цінності та з його допомогою ідентифікують себе з певною соціальною групою. Тому соціальне і є сакральним, а індивідуальне — профанним[4]. Марсель Мосс вказував, що сакральне стосується священного обміну і сакральним стає все незвичайне, небуденне, що виступає як дар і передбачає жертовний обмін[5].
Сакралізація та десакралізація
Процес набуття священності, наповнення сакральним характером, називається сакралізацією[6]. Зворотний процес має назву десакралізації[7]. Також можливе повторне набуття сакральності тим, що було десакралізоване — ресакралізація[8].
↑Otto, R. (1927). DAS Heiige. Über das Irrationale in der Idee des Gottlichen und sein. Gotha: Verchältnis zum Rationalen. с. 5.
↑Элиаде, М. (1994). Священное и мирское / М. Элиаде; пер. с фр., предисл. и коммент. Н.К. Гарбовского. Москва: Изд-во МГУ. с. 17—18.
↑Динамика веры / Пауль Тиллих. Избранное: Теология культуры. Пер. с англ. Москва: Юрист. 1995. с. 132—215.
↑Дюркгейм, Э. (1998). Элементарные формы религиозной жизни. Тотемическая система в Австралии // Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиоведения. Антология. Москва. с. 227.
↑Мосс, М. (2011). Общества. Обмен. Личность. Труды по социально антропологи / М. Мосс; Сост., пер. с φρ., предисловие, вступит, статья, комментари А. Б. Гофмана. Москва: КДУ. с. 134—285.
