Вулиця Івана Рутковича (Львів)
Вулиця Іва́на Рутко́вича — вулиця у Галицькому районі міста Львова, місцевість Снопків. Сполучає вулиці Стрийську та Паркову. Початок нумерації будинків ведеться від вулиці Стрийської. НазваПершу свою назву вулиця отримала 1871 року, під час проведення чергової адміністративно-територіальної реформи на теренах Австро-Угорщини. Оскільки нова вулиця була відгалуженням Стрийського шляху (дороги), то отримала назву Стрийської бічної наліво II. У 1874 році отримала назву Цегельняна, оскільки на вулиці у той час існувала невеличка цегельня, а її основний виріб — цеглу, використовували під час житлової забудови цієї та навколишніх вулиць. У 1885 році вулицю перейменовано на честь учасника боротьби за незалежність Польщі та відновлення польської держави — Ярослава Домбровського. Під час німецької окупації, у 1943 році, перейменована на Парк-Зайтенгассе, у липні 1944 року, після звільнення Львова, їй було повернено передвоєнну назву. З другим приходом радянської влади на терени Західної України, відбулась масова «комунізація» назв. Вулиці переназивались на честь ікон радянської пропаганди, «визнаних» героїв, партійних та громадських діячів. Тож у 1945 році вулицю було перейменовано на честь дружини Володимира Леніна, радянської суспільної громадської діячки Надії Крупської. З набуттям Україною Незалежності, у 1991 році вулицю було перейменовано на честь Івана Рутковича, відомого галицького іконописця (кінця XVII — початку XVIII століття), уродженця села Білий Камінь, що на Львівщині[5]. ЗабудоваВ архітектурному ансамблі вулиці Івана Рутковича переважає віденська сецесія, функціоналізм та класицизм, а також присутня сучасна забудова 2000—2010-х років[4]. Декілька будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова. № 2 (інша адреса — вул. Стрийська, 5) — триповерхова кам'яниця з наріжною банею та високим шпилем. Кам'яниця споруджена у 1896—1897 роках у стилі історичної еклектики за проєктом архітектора Міхала Ковальчука для графа Юзефа Лубенського. Необарокове скульптурне оздоблення фасадів та інтер'єрів будинку виконав скульптор Броніслав Солтис[6]. № 6 — триповерхова кам'яниця споруджена близько 1910 року у стилі пітореск за проєктом архітектора Карела Боубліка на замовлення Пшемислава Шульца. Її фасад прикрашають потужний еркер та аттик, оздоблені під неоготику та маньєризм. Завершує фасад щит з монограмою «PS», тобто колишнього власника будинку Пшемислава Шульца[6]. Нині на першому поверсі будинку міститься родинний центр «Мацьопа»[7]. № 7, 7а — житловий будинок, зведений у 1938—1939 роках у стилі функціоналізму за проєктом Ришарда Гермеліна як чиншовий на місці вілли середини ХІХ століття[8]. Спершу замовниками проєкту були Йоахім та Реґіна Гюбнери, але упродовж 1938 року вони продали ділянку Марії та Зиґмунту Фліттерам[9]. В будинку під № 7 мешкав видатний гімнаст, заслужений майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон Олімпійських ігор у Гельсінкі (1952) та у Мельбурні (1956) Віктор Чукарін[6]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2194-м та № 2195-м[3]. № 8 — у 1913 році в будинку мешкав Станіслав Рейхан, професор, викладач Промислової школи на Снопкові[12]. № 10, 12 — комплекс з двох чиншових кам'яниць, споруджених у 1898—1899 роках у стилі пітореск за проєктом Карела Боубліка для підприємців Берла Нойвонера і Філіпа Вальдмана, що були власниками цегельні та Польської крайової фабрики кахлевих печей на Снопкові[14]. Будинки на початку XX століття мали спільну адресу — вул. Домбровського, 6, де у 1900—1902 роках, перед побудовою власної вілли на Софіївці, мешкав професор історії Львівського університету Михайло Грушевський з родиною. У тому ж будинку мешкали отець Євген Гузар (1854—1918) — професор Львівської учительської семінарії, парох церкви Непорочного Зачаття у Львові, організатор і голова товариства слуг та робітників «Сила»[15], а також один з редакторів часопису «Молода Україна» Іван Кобилецький. В будинку під № 12 мешкав професор карного права Львівського університету, дійсний член НТШ Петро Стебельський[6]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 762-м[3]. № 11а — житловий п'ятиповерховий будинок бізнес-класу з вбудованим підземним паркінгом на 10 місць, зданий в експлуатацію у четвертому кварталі 2013 року. На першому поверсі міститься стоматологічна клініка «Сопрано»[16]. № 14 (колишня адреса — вул. Домбровського, 8) — одноповерхова вілла, збудована наприкінці XIX століття для Станіслава Щепановського, власника нафтових копалень, депутата Віденського парламенту та Галицького сейму. По смерті Щепановського у 1900 році власником вілли став підприємець, власник готелю «Європейський» Антоній Увєра[6], у 1913 році — Тадеуш Поланський[17]. Від 21 серпня 1944 року в будинку міститься ДНЗ № 109, що розрахований на 55 місць[18]. № 18 (інша адреса — вул. Паркова, 6) — триповерхова наріжна кам'яниця з банею та шпилем, споруджена у 1898—1899 роках за проєктом Карела Боубліка[14]. Фасади кам'яниці прикрашені панно у техніці імітації сграфіто, виконаними художником Фредеріком Ляхнером[6]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 763-м[3]. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
