Відпадіння прикінцевих приголоснихВідпадíння прикінцéвих приголосних — ряд фонетичних змін, одне з найдавніших явищ праслов'янського вокалізму, що полягало у відпадінні кінцевих *t, *d, *s (*х), *r, *n. Через дію закону відкритого складу закриті склади відкривалися. Досягти ж цієї мети можна було шляхом переходу кінцевого приголосного до наступного слова. Так, наприклад, у прийменнику *sъn, якщо він був перед указівним займенником *jь, кінцеве [n] зливалося з [j], давши м'який [n']: без нього. Якщо приголосний знаходився наприкінці слова, то йому нікуди було відходити, унаслідок чого цього приголосного було втрачено[1]. Таке явище можа довести не для всіх вибухових приголосних, а лише для *t i *d. Наприклад:
Згодом у праслов'янській мові почав діяти закон відпадіння кінцевого *n:
Теоретично цілком імовірно те, що не приголосний *n відпав, а сталася назалізація кінцевих *u та *i. Тоді вище наведені слова мали б такий вигляд:
Останнім ступенем розвитку даних закінчень було відпадіння *s i *r:
Через дію Педерсенового закону, замість *s наприкінці слів утворився *х, що зникав одночасно з *s:
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia