Прикметник у праслов'янській мові

Прикме́тник у праслов'я́нській мо́ві — ще не досить сформована частина мови у праслов'янській мові, що виконували функцію означення.

У праслов'янській мові відбулися значні зміни в системі іменних форм. Що ж до прикметників, то відбувся повний перерозподіл їх між колишніми *-о- та *-а- основами. Визначальними словозмінними категоріями в системі прикметника стали родові форми, конкретне вираження яких залежало від числа та відмінка іменника.

Іменні, вони ж неповні та нечленні, прикметники в прасловянській мові відмінювано так само, як і іменники: чол. і сер. роду *-о- та *-jo- основи, а в жін. роді — *-а-, *-ja- основи.

Іменній словозміні прикметників, які зі структурного погляду в цім відношенні не відрізнялися від власне іменників, були властиві такі форми:

Нечленні прикметники в спільнослов'янській мові до появи членних форм уживані були в обох основних прикметникових функціях — атрибутивній і предикативній. Із виникненням повних прикметників відбувається перерозподіл між обома типами: у функції означення поряд із нечленними почали вживатися й членні прикметники, але в ролі іменної частини присудка й надалі деякий час уживані були тільки нечленні.

Ще в праслов'янській мові розпочався процес функціонального звуження іменних прикметників, на зміну яким прийшли членні, вони ж повні. У їхній основі лежить поєднання родової форми іменного прикметника з відповідною родовою формою вказівного займенника *jь, *ja, *je: *novъ + jь = *novъjь. Семантично-функціональне усунення займенникивого складника в сполуці «нечленний прикметник + указівний займенник», а також фонетично-морфологічні зміни, коли займенник став частиною прикметника, були основними етапами утворення нового типу прикметників у праслов'янській мові. Уживання повних прикметників дедалі поширювалося — прибравши на себе функцію означення, вони згодом проникли і в сферу присудка.

Для відмінювання повних прикметників праслов'янської мови припускають такі відмінкові форми:

Процес стягнення прикметникових закінчень розпочався ще в праслов'янській мові, коли утворювалися повні прикметники. Імовірно, спочатку між голосівками випадав [j] — початковий звук займенника *jь, а потім голосівки, опинившись поряд, уподібнились одна до одної, кінець кінцем, зазнавши стягнення. Воно мало місце лише в непрямих відмінках, окрім знахідного, де ще тривалий час існували. Ці форми не слід ототожнювати з неповними прикметниками.

Прикметники вищого ступеня порівняння утворювано за допомогою суфікса *-jьs / *-jes, який приєднувався в одному разі до прикметникової основи, а в іншому — до основи, ускладненої складником -ě-. В утвореннях першого типу -j- пом'якшував попередню приголосну, злившись із нею:

• прасл. *xudъ + *jьs > *xudjьs > *xužь, де -s утратився внаслідок дії закону відкритого складу;
• прасл. *xudo + *jes > *xudjes > *xužе;
• прасл. *xuda + *jьs + *і > *xudjьs > *xužьšі.

У другому типі -ě- відійшов до суфікса:

• прасл. *nově + *jьs > *nov-ějь;
• прасл. *nově + *jes > *nov-ěje;
• прасл. *nově + *jьs + *i > *nov-ějši.

Суфікс *-jьs / *-jes поширився елементом -j-, унаслідок чого сполука -sj- в усіх формах (окрім називного й знахідного) перетворилася в -š-:

• прасл. *novějьsjа > *novějšа.

Таким чином, унаслідок різних фонетичних змін на основі давнішого суфікса виділилося два формотворчі афікси: *-ьš і *-ějьs.

• С.П. Бевзенко, А.П. Грищегко, Т.Б. Лукінова, В.В. Німчук, В.М. Русанівський, С.П. Самійленко. Історія української мови. Морфологія. — Київ : Наукова думка, 1978. — С. 163-171.
• М.А. Жовтобрюх, С.П. Самійленко, О.Т. Волох, І.І. Слинько. Історична граматика української мови. — Київ : Вища школа, 1980. — С. 165-182.
• (рос.) Г.А. Ильинскій. Праславянская грамматика. — Нѣжинъ : Печатникъ, 1916. — С. 454-461.

• Прикметник // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 419. — ISBN 978-966-439-921-7.