Віжомля

село Віжомля
Герб Прапор
Вигляд на церкву та адмінбудівлі
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Яворівський район
Тер. громада	Яворівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46140110120034423
Основні дані
Засноване	перша згадка 1376 р.
Населення	1200
Площа	20,79 км²
Густота населення	60,37 осіб/км²
Поштовий індекс	81067
Телефонний код	+380 3259
Географічні дані
Географічні координати	49°50′47″ пн. ш. 23°25′08″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	266[1] м
Водойми	Щан, Глинець, Віжомля
Найближча залізнична станція	Судова Вишня
Відстань до залізничної станції	7 км
Місцева влада
Адреса ради	81067, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Віжомля, вул. Шевченка[2]
Сільський голова	Драбчук Оксана Дмитрівна[2]
Карта
Віжомля
Віжомля
Мапа
Віжомля у Вікісховищі

Ві́жомля — село в Україні, у Яворівському районі Львівської області.

Колишній орган місцевого самоврядування — Віжомлянська сільська рада. До підпорядкування Віжомлянської сільської ради також належали села Новосілки (3 км від Віжомлі), Глинець (7 км) і хутір Щиглі. Наразі належить до Яворівської міської громади.

Розташоване поблизу р. Віжомлі, за 12 км на південь від райцентру міста Яворова при дорозі Р 40 Судова Вишня — Яворів.

У новіших дослідженнях архівних документів згадується про село Віжомлю у 1376 році, коли Гербурт з Фельштина, коло Добромиля, надав у ленно Прилбичі з трьох забудувань і Віжомлю. Однак село має ще давнішу історію, бо в окремих джерелах є згадки про існування в давнину цілого ланцюга городищ Городка (1213), Вишні (1230), Яворова і Віжомлі.

Пізніше, у 1440 році, польський король Владислав ІІІ надав право вищому королівському коморію Стадніцькому заселити нові з-під лісу викорчовані площі для поширення села Віжомля (пол. Ożomla) і право війтівства.

За люстрацією (королівською перевіркою) 1515 року у с. Віжомля, що тепер належало п. Гербурту, налічувалось 6 ланів землі з кметями (селянами), 3 лани пусті, був у селі ручний млин, попівство (будинок в користуванні попа) було в поганому стані.

За люстрацією 1578 року в селі вже було 12 ланів землі з кметями, 3 комірники (селяни без хат), була вже і корчма.^{[примітка 1]}

Користуючись землею, селяни виплачували податки грішми і натурою на користь держави. Цим займався державець, уповноважений королем по зберіганню маєтків.

Найдавніші згадки про село походять з 1376 року. Тоді воно називалося «Ожомля».

1783 року село потрапило під владу Австрії й було записане у державний фонд.^{[примітка 2]}. Коли у 1848 році по всій Австрійській імперії скасовано панщину, селяни почали викупляти тепер вже державну землю. За архівними даними, 111 селян, які користувалися камеральною (державною) землею виплатили за неї 23080 флоринів^{[примітка 3]}.

У 1785 році у західній частині території села поселилися німецькі колоністи. Своє поселення вони називали Шумляу.

Станом на 1880 рік в селі було 1111 мешканців та у дворі 46. Римо-католиків на той час було понад 300 осіб, вони не мали свого костела і тому ходили до Судової Вишні.

Після перепису у Австро-Угорщині 1900 року у Віжомлі нарахували 338 дворів, а населення — 1429 осіб. З них українців проживало 1051, поляків — 320, євреїв — 28, а німців (без врахування колонії) — 30.

У самій колонії Шумляу було 47 дворів, а проживала 301 особа. З них 9 — українців, 47 — поляків, 14 — євреїв і 231 німець (Gemeindelexikon). Окрім цього поселення, поблизу Віжомлі до 1951 року існували хутори Страшне (32 двори), Бучуля (14 дворів) й Дубина (3 двори). Також по всьому селу працювало 4 корчми.

За земельним переписом у 1905 році в селі налічувалось 2902 гектарів землі. З них власником майже половини усіх земель (1343 га) був представник панської родини князь Пузина. Після нього уся земля дісталась зятеві князя графові Франкові Чосновському.

До 1939 року «халупників» і малоземельних селян у Віжомлі було 35 сімей. А землею в 10 і більше моргів володіли 25 сімей. Графові Чосновському належало 3885 моргів землі і лісів. А селяни-бідняки заробляли у пана за день 50 крейцерів, потім 50 грошів.

Після окупації території радянськими військами, одразу у 1939 році у «визволеному» селі Віжомля створено перші органи радянської влади. А за два роки, у 1941 році, у селі з'явився й колгосп ім. Леніна.

Щоправда того ж року він був закритий після окупації села тепер німецькими військами. Деякий час селянин-поляк Андрій Бонк, член КПЗУ, розповсюджував у селі ідеї соціалізму. Того ж 1941 року його вбили німці.

Після другого приходу радянської влади в селі відновлено колгосп. А 1951 року його розширено через приєднання артілі ім. 1 травня (село Новосілки).

У 1954 році до віжомлянського приєднаний і колгосп ім. Щорса села Глинець. Того ж року розпочалось будівництво багатьох господарських приміщень: 6 корівників, 4 телятники, 2 свинарники, 2 складські приміщення, 3 водонапірні башти.

Того ж 1954 року проведене радіо у селах колгоспу, а 1955 року села електрифіковані.

В 1964 році будується будинок культури.

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[3]:

У Віжомлі є три церкви: дві православні церкви (ПЦУ) (дерев'яна стара церква Воскресіння Господнього і нова мурована церква) а також одна греко-католицька церква Усікновення Голови Івана Хрестителя (УГКЦ).

Найдавніша історія церкви

Станом на 1560 рік церква уже належала до Судово-Вишнянського деканату. Тому можна зі ствердженням казати про існування давнішої святині. Адже найперші згадки про священиків в цьому селі походять з податкового реєстру 1515 року. В ньому йдеться мова про те, що попівство у Віжомлі є в занедбаному стані, немає священика і тому воно звільнене від сплати податку.

Та, на жаль, більше відомостей про церкву протягом XVI-XVIII століть не збереглося, а про віжомлянських священиків до нас дійшли лише уривчасті відомості.

В одній з церковних книг знаходимо записи, зроблені на її берегах, зокрема, такі: "В році 1868 церков побита, майстер був з Яворова Василь Семовський". Тут йдеться про накриття даху храму бляхою. В інших записах повідомляється, що "в році 1868 була война неслихана, то єсть круль Сардинський і французький йняв австріяків, битва була в Інталії". Це про австро-італо-французьку війну. Звідси також дізнаємося, що "1854-1855 до юня 1856 року по много бідних людей з голоду повмирали. Великий був голод". Всі ці записи зроблені рукою місцевого пароха — о. Анрея Мусяновича.

Патроном церкви вважалася графиня Марія Чосновська, палац якої стояв у Звіринці. Його було зруйновано з приходом більшовиків у 1939 році. Тоді ж окупанти висадили в повітря, підірвавши міною, родове поховання Чосновських. Нині на місці гробівця в Звіринці знаходиться глибока вирва.

Парохи

Першим парохом церкви був о. Теодор Шведзіцький, що служив протягом 1756-1804 років. З ним сільська громада судилася у львівському суді. Це підтверджує скарга збережена у Львівському обласному історичному архіві.

Далі парохами були — отці Василь Франкевич, потім Стефан Літинський, за ним — до 1833 року — Іоан Федорович. Далі парохами були Петро Росовський, Василь Жебестовський, Констянтин Мусянович, Василь Підляшевський, Йосип Богилович і Діонісій Лапицький до 1890 року.

Довший час парохом був о. Андрей Телеп — з 1888 по 1926 роки, о. Роман Винницький був також і громадським діячем, який протягом свого парохівства (1926-1930) допомагав коштами сільській школі.

Крім цього парохами такох були і о. Матвей Хомань, о. Іван Джугало, з 1965 — о. Роман Обрембальський, який протягом 30-ти років трудився у храмі. 1996 - 2022 парохом був о. Петро Кривозірко. З 2022 настоятель храму прот Михайло Малахівський.

Архітектура

Віжомлянська церква увібрала в себе всі елементи стилів європейської та української дерев’яної архітектури. В ній та дзвіниці, яка розташована на церковному подвір’ї — готика і бароко, ренесанс і щось від часів княжої Русі. Її особливістю є те, що вона збудована без єдиного цвяха.

Сама церква має традиційну орієнтацію — її вівтар звернений до сходу. Це дерев’яна тризубна одноверха будівля. Складається з ширшої квадратної в лані нави, до якої зі сходу прилягає вівтар, а з заходу - прямокутний бабинець. Нава завершена пірамідальним наметовим верхом з одним зламом, увінчаний на кінці гребеня маківкою. До північної сторони прилягає пізніше збудована ризниця, вкрита двосхилим дахом, а до східної майже впритул представлена прямокутна, витягнена по осі північ-південь каплиця з вівтарем, східна частина якої відкрита на подвір’я арковим вирізом. Бабинець вкритий двосхилим дахом з маківкою на гребені. Його західна частина нависає над входом у церкву у західній частині бабинця.

Церкву оббігає піддашшя на виступах вінців зрубів, тепер оперте додатково на стовпи. Стіни підопасання і виступи шальовані вертикально дошками, а надопасання - з лиштвами. Прямокутні віконні прорізи мають лучкове завершення. В південній стіні нави - додатковий вихід.

На дерев'яних стінах збереглися деякі старовинні розписи. А церкві збереглася унікальна ікона "Зшестя в ад", яку в 1908 р. забрали до Національного музею Львова.

З заходу від церкви розташована триярусна стовпова дзвіниця вкрита наметовим дахом. На арках з півдня дати з різьблених накладних цифр «1936» і «1937». У міжвоєнний період мешканці села задумали будувати нову муровану церкву і в 1938 році замовили проект у архітекта Івана Левинського, але події Другої світової війни перешкодили його реалізації. Вже у наш час проект втілили в життя.

• 
  Дерев'яна церква Воскресіння Господнього
• 
  Дзвіниця
• 
  Загальний вигляд
• 
  Капличка зі східної сторони церкви
• 
  Дерев'яна церква з старим подвірям (1983)
• 
  Ікона "Зшестя в Пекло"
• 
  Нова мурована церква Воскресіння Господнього
• 
  Вітраж у новій церкві

Церква цегляна, збудована 1925 року. Юрисдикція: Львівська митрополія, Львівська архієпархія, Яворівський деканат^[4].

В останні тижні напередодні другої світової війни група студентів філософського факультету Ягеллонського університету приїхала до Віжомлі для обов'язкового військового вишколу. Серед них, як свідчила очевидець тих подій Тетяна-Ольга Пасічник (вже покійна), був і молодий Кароль Войтила.

Разом з іншими студентами майбутній Папа Римський допомагав будувати місцеву школу й мостити дорогу поміж Яворовом і Судовою Вишнею. Студенти будували школу на два класи і на другому поверсі помешкання для вчителя. За час перебування у селі вони мешкали у приміщенні старої школи, а харчувалися у палаці графині Чосновської.

Пані Тетяна згадала й те, що Кароль Войтила вирізнявся серед інших студентів скромністю. На нього задивлялися дівчата. «Хлопчина був середнього зросту з русявим волоссям, — каже пані Пасічник. — На шиї носив медальйон з образом Божої Матері. Серед краківських студентів-паничів Войтила виглядав радше на скромного сільського хлопця. Переважно ходив у військовому одязі, зрідка одягав чорний піджак та сірі штани. Завжди був у вичищених черевиках, у сорочці, але без краватки, її не любив носити.

Хлопець мав мужній вигляд, здавався фізично сильним, на обличчі — щира усмішка. Густе волосся завжди зачісував назад. Любив разом із студентами гуляти селом. Не раз грав у футбол із сільськими хлопцями. Щонеділі Кароль ходив до костелу, де міг перебувати годинами. Уже тоді в нього була велика любов до Господа. Та хто б міг подумати, що він стане Блаженнішим Папою!».

• 
  Церква Усікновення Голови Івана Хрестителя
• 
  Меморіальна дошка Івану Павлу II

Школу в селі відкрито у 1875 році. Спершу дітей там навчав дяк Григорій Шалавило. Згодом першим учителем школи став Микола Анатолійович Мусянович.

1910 року в селі збудоване нове приміщення для школи. Але 1939 року зведено ще інший будинок. Будівництвом займалися польські студенти, а серед них і майбутній папа римський Іван Павло ІІ. Це приміщення школи не збереглося — на її місці нині стоїть приватний будинок.

А сільську школу перебудовано вже за радянської влади, нині вона стоїть на вулиці Шевченка і називається НВК «СЗШ І-ІІІ ступенів імені Івана Севери — ДНЗ» села Віжомля.

Місцева ФК «Енергія» (колишня назва ФК «Стріла») виступала на районних змаганнях.

• 
  Руїни костелу
• 
  Погруддя Тарасу Шевченку
• 
  Верба посаджена Т. Шевченком в Казахстані та привезена в Україну львівськими письменниками
• 
  Віжомлянський ліцей ім. Івана Севери
• 
  Пам'ятний знак "1000-ліття Хрещення Київської Русі-України"
• 
  Військовий меморіал (демонтовано)

1. ↑ Żrodła dziejowe XVIII/ I. ст. 8
2. ↑ Іłownik geograficzny т. ХІІ ст. 797
3. ↑ Львівський історичний архів, фонд неліквідованих справ, 423

• Źródła dziejowe. - Warszawa. T. XVIII. S.8
• Гронський Й. Нарис історії Яворівщини / Й. Гронський. — Львів : Коло, 2008. — 240 с. — ISBN 978-966-7996-59-8.
• Пасічник Б. Віжомля: короткий нарис історії села / О. Мацюк. — Львів : Каменяр, 1997. — 104 с. — ISBN 966-7255-20-4.
• Пшик В. Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII — XVIII ст.. — Львів : Дизайн-студія «Гердан Графіка», 2008. — 240 с. — ISBN 966-7255-20-4.
• Шематизм греко-католицького духовенства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяноцької на рік Божий 1926. - Перемишль, 1926.
• Єлизавета Ясній. Віжомля — колиска нашої любові. — 2010.
• Голодрига Ю. Майбутній Папа збудував нам школу! // Експрес — № 47 (5721) — 5-12 червня 2011. — С. 6.
• Ярема Г. Школу у Віжомлі будував...Кароль Войтила // Високий замок — № 37 (5879) — 8-15 травня 2019. — С. 16.

• Сайт села [Архівовано 19 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Папа Іван Павло ІІ і Україна -Віжомля [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.]
• ВОСКРЕСЕННЯ ГОСПОДНЄ. 1560. Дерев'яні Церкви Львівщини
• Ożomla // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 796. (пол.)

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Прогноз погоди в селі Віжомля
2. ↑ ^{а б} Віжомлянська сільська рада
3. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
4. ↑ Церква Усікновення Голови Івана Христителя (с. Віжомля, Львівська область) - cerkva.online - портал релігійних послуг. cerkva.online (укр.). Процитовано 8 серпня 2023.