Дмитровичі (Яворівський район)

село Дмитровичі
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Яворівський район
Тер. громада	Судововишнянська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46140070090080137
Основні дані
Засноване	1461
Населення	412[1]
Площа	1,285 км²
Густота населення	320,62 осіб/км²
Поштовий індекс	81340[2]
Телефонний код	+380 3234[3]
Географічні дані
Географічні координати	49°45′38″ пн. ш. 23°21′36″ сх. д. / 49.76056° пн. ш. 23.36000° сх. д. / 49.76056; 23.36000
Середня висота над рівнем моря	225 м[4]
Відстань до обласного центру	54 км[5]
Відстань до районного центру	28 км[5]
Найближча залізнична станція	Хоросниця
Відстань до залізничної станції	12 км
Місцева влада
Адреса ради	81340, Львівська обл., Яворівський р-н, м. Судова Вишня, пл. Івана Франка, 14
Карта
Дмитровичі
Дмитровичі
Мапа
Дмитровичі у Вікісховищі

Дми́тровичі — село в Україні, у Судововишнянській міській громаді, Яворівського району, Львівської області^[6]. Населення становить 412 осіб (станом на 1 січня 2024 року)^[1]. Орган місцевого самоврядування — Судововишнянська міська рада^[6]. Колишній адміністративний центр Дмитровицьккої сільської ради, якому до 2020 року підпорядковувалися села Дмитровичі, Волостків, Загороди та Заріччя^[7].

У 1880 році в селі мешкало 1029 осіб^[8]. Станом на січень 1939 року у селі мешкало 1310 осіб, з них: 1095 українців, 25 поляків, 100 латинників та 30 юдеїв^[9], а наприкінці 1960-х років — 745 осіб^[10]. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 535 осіб^[11], у 2024 році — 412 осіб^[1].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним^[11]:

Село розташовано за 54 км від обласного центру, за 28 км від районного центру та 12 км від найближчої залізничної станції — зупинного пункту Хоросниця двоколійній лінії Львів — Мостиська II^[5]. Межує з селами Волостків, Загороди та Заріччя та Кульматичі. Між селами Дмитровичі та Загороди тече річка Вишня. Права притока Сяну (басейн Вісли)^[12].

Кількість елементів інфраструктури в селі — це 3 вулиці^[13].

Вулиці

Перша згадка про Дмитровичі датується XIV століттям, як власність руських бояр Дечка та Івана^[14]. У 1385 році село визначається як таке, що втратило власників і тому може бути надане новим. В історичній науці існує думка, що із селом пов'язане походження управителя Русі Дмитра Дедька, оскільки, як відомо, він був воєводою Перемишля укріплення якого утримувались, крім Аксманичів, Плешовичів та Поповичів також і Дмитровичами.^[15] Ймовірно, саме ним у цей час було збудоване, або укріплено поселення. Однак, така версія не знайшла загальної підтримки у інших вчених.^[16]. Відсутність спадкоємців у перших відомих власників поселення Дечка та Івана може бути пов'язана із різаниною руських бояр, що мала місце у районі Перемишля в цей час^[17][18]. У 1385 році угорська королева Марія передала поселення якомусь Іоанну з Палугії (лат. Ioanni de Palugya) та його братам всі ці під-Перемишльські місцевості для продовження тут господарської діяльності^[19], ймовірно, для справного виконання тих функцій із підтримання укріплень міста, які вони виконувати і раніше. Наприкінці XIX століття власником найбільших маєтностей була графиня Валерія Лончинська з графського роду Лось^[8].

За радянських часів в селі функціював колгосп імені Енгельса, що мав 1500 га земельних угідь, з них 959 га ріллі та спеціалізувався на рільництві та тваринництві, а також працювали восьмирічна та початкова школи, бібліотека, клуб^[10].

Церква Святого Миколая. Відомо, що у 1510 році вже існувала парафіяльна церква. Теперішню церкву збудували у 1655 році, як свідчить різьблений напис на пізнішому одвірку (надпоріжнику) західних дверей: «ЦР.CОЗ 1655 Рєп. 1873». У 1675 році парафія отримала ерекційні документи від дідичів Рамултів. На південній стіні вівтаря, на другому брусі від підвалин різьблений напис сповіщає: «(Важилася церков) АΨЕ Мц Мая»^[20].

Церква дерев'яна, тризрубна, одноверха. Нава вкрита чотирисхилим наметом на низькому четверику. В церкві зберігся іконостас з 1674 року пензля маляра Федора з Вишні та стінопис 1698 року^[21] з зображенням «Страстей» на північній та «Страшного суду» на південній стінах нави^[20]. В іконостасі у с. Дмитровичі маляр Федір підписався у правому нижньому кутку ікони з зображенням апостола Петра. За стилістичними ознаками пензлю Федора належить ікона «Христос і Богородиця» у нижньому ярусі іконостаса, ліва частина апостольського ряду, ікона «Знамення» та медальйони із зображенням пророків, 10 ікон празникового ряду і центральна ікона — «Христос-Вседержитель». Іконостас у селі Дмитровичі, незважаючи на перебудову, зберіг основні риси, що характеризують завершений тип іконостаса XVII століття^[22].

Розміри церкви 14,9×6,3 м. Цікаво, що церква дійшла до нашого часу без жодної прибудови. Будівля важена у 1702 року (напис на зовнішньому зрубі вівтаря). Реставрована в кінці XVIII століття, у 1873 та 1974 роках. У 1960-1989 роках стояла зачиненою, у 2007-2008 роках зовні ремонтована. У 1989-2018 роках належала до Львівської єпархії Української автокефальної православної церкви^[20], від 2018 року перебуває в користуванні релігійної громади парафії Святителя Миколая Дрогобицько-Самбірської єпархії Православної церкви України.

На північ від церкви розташована дерев'яна триярусна дзвіниця^[21], збудована у 1690 році. Дзвіниця завершена чотирисхилим шатровим верхом з маківкою. Конструкції каркасні, ошальовані. Верхній ярус облаштований у вигляді відкритої аркади. Перший ярус оточений широким піддашшям на приставних кронштейнах^[23]. Територія оточена глухим дерев'яним парканом^[21]. Церква Святого Миколая з дзвіницею внесені до реєстру пам'яток архітектури за охоронними № 1376/1 та № 1376/2^[24].

У 1993 році в селі збудована нова мурована церква Святого Миколая.

• Ващишин Ілько Григорович (1898-1939) — підхорунжий УГА. Був інтернований. Перебував у таборі інтернованих вояків УНР та УГА в селі Пикуличі, що неподалік Перемишля. Після звільнення переїхав на Закарпаття та оселився в Хусті. Обіймав різні громадсько-політичні посади поміж українцями Закарпаття. Брав участь у проголошенні Карпатської України, працював в уряді Августина Волошина^[25]. Вояк «Карпатської Січі»^[26]. Розстріляний мадярами за робочим столом^[25] у березні 1939 року^[26].
• Ващишин Павло Григорович (1896-??) — доброволець УГА. Був інтернований. Перебував у таборі інтернованих вояків УНР та УГА в селі Пикуличі, що неподалік Перемишля. Після звільнення переїхав на Закарпаття. Працював у книжковому видавництві та в українських книгарнях. У 1930-х роках повернувся в Галичину. На початку 1939 року емігрував в Німеччину, потім у США, де й помер^[25].
• Гринишин Михайло (1897-1919) — вояк легіону Українських Січових Стрільців. У 1916 році закінчив гімназію у Перемишлі. Помер від тифу у 1919 році. Похований у Станіславові (нинішній Івано-Франківськ)^[25].
• Гринчук Григорій (1893-??) — вояк легіону Українських Січових Стрільців. У 1916 році стрілець 7-ої сотні 1-го полку УСС. Рік та місце загибелі невідомі^[25].
• Губаль Йосип Васильович (1893—1983) — вояк-артилерист легіону Українських Січових Стрільців, громадський діяч, в'язень радянських таборів.
• Гуль Петро — старшина УГА. Чотовий у групі «Крукеничі-Дмитровичі-Княжий Міст». У 1918 році закінчив гімназію у Перемишлі. Рік та місце загибелі невідомі^[25].
• Дмитрасевич Тадей Антонович (1906—1976) — український громадський діяч, публіцист, історик, краєзнавець, засновник історико-краєзнавчий музей Судової Вишні.
• Ковач Іван (1890-1919) — вояк легіону Українських Січових Стрільців. Помер від тифу у 1919 році. Похований у Станіславові (нинішній Івано-Франківськ)^[25].
• Козак Антін (??-1920) — вояк УГА. Чотовий у групі «Крукеничі-Дмитровичі-Княжий Міст». У 1918 році закінчив гімназію у Перемишлі. Помер від тифу у 1920 році на Великій Україні^[25].
• Козак Степан (??-1941) — чотар Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, у складі якого брав участь у війнах за незалежність УНР. З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського полк Січових Стрільців у 1918 році на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Станом на серпень 1920 року перебував в одній з робітничих сотень у Кошицях, а в другій половині серпня 1920 року повернувся додому^[27][28]. Закатований НКВС у 1941 році^[29].
• Хухра Михайло — старшина УГА. У 1909 році закінчив гімназію у Перемишлі. Пропав безвісти на Великій Україні^[25].
• Богдан (Шпилька) (1892—1965) — єпископ Константинопольської православної церкви, митрополит Евкарпійський, вікарій Американської архієпископії.
• Пантелеймон Шпилька (1883—1950) — греко-католицький священик, активний учасник українського національного руху на Лемківщині, ініціатор проголошення Команчанської республіки у 1918 році.

У селі працює одна школа — Дмитровицька гімназія Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області на 150 учнівських місць. Також відкрито дошкільний навчальний заклад «Соняшник», який відвідує 30 дітей^[30]. Всі культурні заходи проходять в Народному домі села Дмитровичі^[31].

Спочатку тут була однокласна школа, де один вчитель навчав усіх дітей. У 1865 році вона стала державною чотирикласною. В школі містилось житло учителя (дві кімнати і кухня з земляною підлогою) та класна кімната зі стовпом посередині. За Австрії навчання велося українською та польською мовами, за Польщі — виключно польською. Михайло Дмитрасевич та його дружина працювали у школі цей час. Вони мали чотирьох синів, двоє з них стали священиками, а Антін та Миколай — вчителями. Молодий вчитель Антін Дмитрасевич спільно з студентами-гімназистами заснував у селі читальню товариства «Просвіта» та осередок спортивно-пожежно-руханкового товариства «Січ». Син Антіна Тадей Дмитрасевич також спочатку вчителював у школі, а пізніше очолив її^[30].

Сучасна школа знаходиться в приміщенні колишньої сільської контори, збудованої ще у 1950-х роках. У 1980 році добудовано спортивний зал та частину класних приміщень. У 2007 році за сприяння Українського фонду соціальних інвестицій проведено ремонт покрівлі, заміну вікон та вхідних дверей школи, що значно покращило тепловий режим та естетичний вигляд школи. Того ж року при школі відкрито дошкільний навчальний заклад «Соняшник». У 2011 році школу реорганізовано у Дмитровицький навчально-виховний комплекс «загальноосвітній навчальний заклад I—III ступенів — дошкільний навчальний заклад»^[30]. У 2021 році Дмитровицький навчально-виховний комплекс став гімназією^[32]. Нині у навчальному закладі здобувають освіту 107 учнів^[33].

Найбільшою підприємницькою структурою у Дмитровичах є фермерське господарство «Шеврет», що спеціалізується на розведенні овець та кіз, гуртовій торгівлі молочними продуктами, переробці молока, виробництві сиру та масла, м'яса.

• Адамович С. допомогу Карпатській Україні.pdf На допомогу Карпатській Україні. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2020. — С. 158. — ISBN 978-966-668-517-2.
• Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. — Львів, 2014. — С. 171.
• Дмитровичі // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Маланчук В. Ю. (голова редколегії), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відповідальний секретар редколегії), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П.. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 495.
• Зілінський В. Дмитровичі // В борні за Україну (Мостищина). — Дрогобич : Видавнича фірма «Відродження», 2006. — С. 24, 709-710. — ISBN 966-538-078-8.
• Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 = Ethnic groups of the South-Western Ukraine (Halyčyna-Galicia) 1.1.1939: нац. статистика Галичини / Володимир Кубійович; vorwort G. Stadtmuller. — Вісбаден : Отто Ґаррасовіц, 1983. — С. 16. — ISBN 3-447-02376-7.
• Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т / Н. Жариков, И. Артеменко и др. — Киев : Будівельник, 1985. — Т. 3: Львовская, Николаевская, Одесская, Полтавская, Ровенская области. — С. 147. (рос.)
• Слободян В. Церкви України. Перемиська єпархія / Василь Слободян; Наукове товариство імені Шевченка у Львові; Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 1998. — С. 651. — ISBN 966-02-0362-4.
• Dmytrowice (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 44. (пол.)

• Інна Гончарук-Пліхівська (21 квітня 2011). Бернар навчить Віктора Ющенка, як кіз розводити…. wz.lviv.ua. Високий замок. Архів оригіналу за 31 серпня 2011. Процитовано 6 лютого 2025.
• Дмитровичі. Церква Св. Миколи (1655). decerkva.org.ua. Дерев'яні Церкви Західної України. Архів оригіналу за 10 серпня 2023. Процитовано 6 лютого 2025.
• Село Дмитровичі, Львівська область, Яворівський район, Судововишнянська територіальна громада. decentralization.gov.ua. Процитовано 6 лютого 2025.
• Село Дмитровичі. sudovavyshnia-gromada.gov.ua. Судововишнянська міська громада. 7 квітня 2017. Архів оригіналу за 25 квітня 2024. Процитовано 6 лютого 2025.

Це незавершена стаття з географії Львівської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.