Вісенте Алейксандре
Вісенте Алейксандре-і-Мерло (ісп. Vicente Pablo Marcelino Cirilo Aleixandre y Merlo; 26 квітня, 1898 — 14 грудня, 1984) — іспанський поет, представник «покоління 1927». Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1977 рік, присудженої «за видатну поетичну творчість, що відбиває становище людини в космосі й сучасному суспільстві та водночас є величним свідченням відродження традицій іспанської поезії в період між світовими війнами». БіографіяВісенте Алейксандре народився в місті Севілья в родині інженера-будівельника андалуської залізниці, та дочки військового суперінтенданта. Був найстаршою дитиною в родині. Старша сестра померла в ранньому віці, молодша, Кончіта, народилася у 1899 році. 1900 року родина переїхала до Малаги, тут проходить дитинство поета. 1909 року родина переїхала до Мадрида. Алейксандре навчався в коледжі. А в 1914 році вступив на юридичний факультет Мадридського університету. Окрім юридичних дисциплін також відвідував семінари з іспанської літератури. У 1920 році закінчив університет за спеціальністю «торгове право». Викладав у Мадридській школі торгового підприємництва, служив у відомстві андалуських залізниць, друкував економічні замітки в столичному «Фінансовому тижневику». У Севільському журналі «Греція» з'являється (ще під псевдонімом) перший вірш Алейксандре. Зі студентських часів Вісенте пише вірші, проте довго нікому їх не показує. 1922 року він захворів інфекційним артритом, а в 1925 році в нього виявили туберкульоз нирок, розвивається нефрит, він довгі місяці прикутий до ліжка. Алейксандре за станом здоров'я залишає службу в залізничній компанії і оселяється в сільському будинку батька в селищі Мірафлорес на північ від Мадрида, де протягом двох наступних років цілком поринає в літературну діяльність. Довідавшись, що Вісенте пише, друзі порадили йому показати свої літературні проби в журналі «Ревіста де Оксіденте» («Revista de Occidente»), де і були вперше надруковані вірші, підписані його іменем (1926). 1927 року Алейксандре знайомиться з Федеріко Гарсіа Лорка. Цього ж року відзначалася трьохсотлітня річниця з дня смерті великого іспанського поета Луїса де Гонгора-і-Арготе. Група молодих письменників-сюрреалістів, до яких приєднався Вісенте Алейксандре, й куди входили також Хорхе Гільєн, Дамас Алонсо, Рафаель Альберті, Луїс Сернуда, Федеріко Гарсіа Лорка й інші, оголосили себе послідовниками Гонгори і стали називатися «поколінням 1927». 1928 року виходить його перша книга віршів «Округа». У цей час Алейксандре зацікавився роботами Зигмунда Фрейда, які використовує для тлумачення випробуваних ним під час хвороби патологічних візій. Вплив сюрреалізму й фрейдизму простежується у збірці «Пристрасті землі» ("Pasión de la tierra). У 1933 році отримав Національну премію з літератури за збірку еротичних віршів «Руйнування або любов» («La destrucción o el amor», 1933). 1935 року в Мехіко публікується збірка поетичної прози «Земна пристрасть» («тут прихована вся моя пізніша поезія», писав Алейксандре). Виходить книга лірики «Загибель або любов»; обидві книги позначені сильним впливом сюрреалізму. Коли в 1936 році в Іспанії вибухнула громадянська війна, для багатьох з «покоління 1927» настали скрутні часи. Більшість членів групи залишили країну; Гарсіа Лорка був страчений франкістами. Написані в манері народних романсів вірші Алейксандре «Безіменний ополченець» та «Розстріляв» стають фронтовими листівками. На смерть Лорки Алейксандре він відгукнувся елегією «Поховання». Через хворобу Вісенте Алейксандре змушений був залишитися в Іспанії, хоча його будинок, що знаходився поблизу району бойових дій під Мадридом, наприкінці війни був знищений. Правда, після смерті батька в 1940 році А. з сестрою вдалося будинок відновити. Після перемоги франкістів поет надовго припиняє друкуватися, оскільки в цей час його творчість була заборонена. Проте Алейксандре продовжував писати. У 1944 році таки виходить нова збірка віршів «Тінь раю». 1950 року з'являється збірка «Наодинці зі світом». Цього ж року Алейксандре обрано членом Іспанської королівської академії, і він виголошує промову «Життя поета: любов і поезія». Мадридський журнал «Інсула» присвячує поетові спеціальний номер. У 1968 році з'являється книга «Вірші завершення», яка одержала Премію іспанської критики, а також збірка есеїв письменників і літературних критиків світу «На честь Вісенте Алейксандре». Цього ж року виходить і перше «Повне зібрання творів» Алейксандре (в одному томі). У 1974 році ще раз одержує Премію іспанської критики за збірку віршів-діалогів «Бесіди про пізнання». У 1977 році Вісенте Алейксандре присуджено Нобелівську премію з літератури. «Він ніколи не підкорявся режимові Франко, — сказав при врученні премії Карл Рагнар Гирово, представник Шведської академії, — він ішов своїм власним шляхом; його творчість витончена і крихка, але незламна, вона — невичерпне джерело духовного життя Іспанії». Через хворобу Вісенте не зміг особисто бути присутнім на церемонії вручення премії і був представлений своїм другом Хусто Хорхе Падроном, молодим іспанським поетом і перекладачем творів Алейксандре на шведську мову. Цього ж року виходить і друге «Повне зібрання творів» поета. Після вручення Нобелівської премії король Іспанії Хуан Карлос I нагородив Вісенте Алейксандре Великим хрестом Карла III. Помер у Мадриді 14 грудня 1984 року. Твори
Література
Українські перекладиУкраїнською мовою окремі вірші Алейксандре-і-Мерло переклали Михайло Литвинець, Олександр Мокровольський та Ігор Качуровський.
Примітки
Посилання
 Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вісенте Алейксандре  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вісенте Алейксандре
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
