Габель Августина Станіславівна
Августина Станіславівна Габель (до шлюбу Сінькевич, Сінкевич або Сенкевич; 30 серпня 1853 року, Санкт-Петербург, Російська імперія — 29 березня 1907 року, Харків, Російська імперія) — революціонерка-народниця, бібліотекарка. Була учасницею революційного гуртка Ореста Габеля, за керівника якого вийшла заміж. Добровільно поїхала за чоловіком до Сибіру, куди його заслали. Брала участь у бібліотечному житті Харкова, листувалася з письменниками на тему наповнення фондів Харківської громадської бібліотеки. Знайома художника Іллі Рєпіна, який намалював її портрет. Матір хіміка Юрія Габеля та літературознавиці Маргарити Габель. БіографіяРеволюційна діяльність і засланняАвгустина Сінькевич[К 1] народилася 30 серпня 1853 року в Санкт-Петербурзі у сім'ї обрусілого поляка, титулярного радника Станіслава Вікентійовича Сінькевича. У ранньому віці осиротіла і виховувалася в родині старшої сестри Олени та її чоловіка стоматолога Самуїла Лінбека. Початкову освіту здобула у Василеострівській жіночій гімназії, яку закінчила 1869 року[4][5][1].  Давала приватні уроки. У середині 1870-х років разом з Софією Сміттен[К 2] організувала на артільних засадах шевську майстерню на Поштамтській вулиці[ru]. У майстерні проводилися збори, на яких вів революційну пропаганду Михайло Овчинников[ru]. Саме тут з ідеями народництва ознайомився фінський робітник Йоганн Пельконен[fi], згодом один із фігурантів «Великого процесу»[6][7]. У 1874 році перебувала під негласним наглядом, проживаючи у родичів в Харкові. У Харкові Августина познайомилася з народником Порфирієм Войнаральським, пропагувала революційні ідеї, зокрема серед студентів. Стала учасницею ходіння в народ в околицях Чугуєва. Дослідниця Софія Шоломова висловила припущення, що Августині подавав певну матеріальну допомогу уродженець Чугуєва — художник Ілля Рєпін, якого вона знала з юних років[8][2]. Повернувшись до столиці, вона познайомилася зі студентом Орестом Габелем. Він часто бував у неї вдома як репетитор племінника[ru] Самуїла Лінбека. Зблизившись на ґрунті народницького світогляду, Августина Сінькевич і Орест Габель повінчалися 1875 року. У тому самому році вони вирушили до Боснії і Герцеговини, щоб узяти участь в антитурецькому повстанні, однак пробули там недовго[9][1]. У Санкт-Петербурзі Августина Габель увійшла в організований її чоловіком народницький гурток, члени якого готували втечу народників Сергія Ковалика і Порфирія Войнаральського з Будинку попереднього ув'язнення[ru]. На пропозицію члена гуртка Григорія Мачтета, 15 серпня 1876 року вона разом з Надією Бантле та Олександром Клушиним забрала компрометувальні матеріали з квартири нещодавно заарештованої Євгенії Бартошевич. Того ж дня Августину обшукали і заарештували. З 25 вересня по 2 жовтня 1876 року вона перебувала у в'язниці Петропавлівської фортеці, а тоді в лікарні Петербурзького тюремного замку[ru]. Там у грудні народила первістка — доньку Людмилу. Притягувалася до дізнання за звинуваченням «у стосунках з утримуваними в будинку попереднього ув'язнення з метою їх звільнення». Всього під вартою провела чотири з половиною місяці. Справу Августини Габель закрито в адміністративному порядку з найвищого веління[ru] від 2 жовтня 1877 року. У терміні її ув'язнення враховано попереднє перебування під вартою. За Габель встановлено гласний нагляд[10][11][1]. У середині червня 1878 року вона добровільно поїхала за чоловіком у заслання до Східного Сибіру , попередньо отримавши дозвіл від міністра внутрішніх справ. Мешкала з чоловіком у Балаганську[ru] Іркутської губернії, провадила домашнє господарство. Під час перебування на засланні у подружжя народилися три дочки — Олена, Валерія і Марія. 3 травня 1882 Августину Габель звільнено від гласного нагляду, згідно з постановою Особливої наради[12][1]. Дослідниця Ольга Ніколаєнко вказувала на схожість постатей Августини Габель та іншої польки Валерії Білоконської, голови Харківського відділення «Товариства взаємної допомоги працюючих жінок». Ув'язнення та багаторічне заслання стало важливим етапом в житті обох жінок і вплинуло на становлення їх особистостей. Пережиті виклики загартували їх характер та волю і спонукали до пошуку свого покликання. Важливим фактором, який допоміг жінкам пройти всі випробування важких умов заслання, на думку дослідниці, була наявність вірних чоловіків, які кохали їх і завдяки чому дружини могли зосередилися на родинному житті[13]. Бібліотечна діяльність По завершенні терміну заслання Ореста Габеля, його родина залишила Сибір і в серпні 1887 року прибула до Харкова, де за подружжям був встановлений негласний нагляд[12]. На новому місці у родині з'явилося ще дві дитини — Юрій і Маргарита. У Харкові Августина Габель поринула в культурне життя міста. Разом з чоловіком брала участь у роботі Харківського товариства поширення у народі грамотності[14]. У 1890 році стала членом Харківської громадської бібліотеки, а в 1893—1903 роках працювала в бібліотеці[15][16]. Брала участь у зборах членів бібліотеки, чергувала на абонементі та надавала допомогу читачам у виборі книг. Коли виникло питання про створення філій бібліотеки в робочих районах, Августина входила до складу організаційної комісії та взяла активну участь у відкритті першої та другої філій, зокрема, займалася збором пожертв. Після створення Комітету філіальних відділень, який повинен був забезпечувати роботу філій бібліотеки, Августина була обрана його членом[5][1]. Одним з головних питань, яким вона займалася, було наповнення фондів бібліотеки новими книгами. Августина вела листування з багатьма авторами, просячи їх безплатно вислати книги бібліотеці. Серед її адресатів були письменники Антон Чехов і Лев Толстой[17]. Її лист Чехову, відправлений в 1902 році, зберігся і був включений в каталог Євгена Лейтнеккера[К 3][18]. В листі Августина запрошувала письменника відвідати літературний вечір на честь 25-річчя з дня смерті поета Миколи Некрасова, який планували провести у філіальному відділі Харківської громадської бібліотеки. Точна відповідь Чехова невідома, але дослідниця Софія Шоломова вказувала, що в каталозі першого філіального відділення було багато книг Чехова і, можливо, частина з них була надіслана автором у відповідь на лист Августини[9][1]. Також у 1906 році бібліотека подавала клопотання про присвоєння філіалу назви «Чехівський»[19]. Померла 29 березня 1907 року в Харкові[1]. За віросповіданням була католичкою[20]. Портрет.jpg) В юності спілкувалася з художником Іллею Рєпіним з яким вона, напевно, познайомилася на одній зі студентських сходок. Художник-початківець, тоді ще студент Імператорської академії мистецтв, намалював Августину в п'ятнадцятирічному віці на одному з літературних вечорів, який відбувся 21 квітня 1869 року. Начерк олівцем довго зберігався в родині Габель, поки Маргарита — дочка Августини, не передала його до Харківського художнього музею[21][22]. Вперше малюнок був опублікований мистецтвознавицею Мар'яною Черновою в журналі «Україна» у 1981 році[23]. В музеї він же вперше був виставлений у 2019 році в експозиції з нагоди 175-ї річниці від дня народження Іллі Рєпіна[24]. На малюнку дівчина одягнена в плаття з пелериною, яке підкреслює струнку постать, похилі плечі та гнучку шию. Пишне волосся перев'язане світлою стрічкою, воно відтіняє обличчя з правильними рисами. Мистецтвознавиця Мар'яна Чернова відмічала, що на малюнку Августина перебуває у тривозі, вона, наче тільки на мить, напружено присіла на стілець. Її схрещені руки намагаються стримати внутрішні поривання, а погляд зосереджений та задумливий. На думку дослідниці, Рєпін «зумів підкорити характер малюнка змістові, зазирнути у психологічний стан портретованої»[23]. У виданні «Ілля Рєпін і Харківщина» зазначалося, що у портреті Августини видно характерна для ранньої графіки Рєпіна боязкість і сухуватість малюнка яка ріднить його з іншою роботою художника — портретом Ольги Чаплигіної[25]. Родина Вийшла заміж за Ореста Мартиновича Габеля (1849—1915) — народника, політичного і громадського діяча, члена правління Харківської громадської бібліотеки та Харківського товариства грамотності. У подружжя народилося шестеро дітей[26][1]:
Те що всі доньки подружжя Габель «присвятили себе бібліотечній справі і книгознавству», на думку Ольги Ніколаєнко, свідчило про вагомий статус книги та читання у родині[29]. ПриміткиКоментарЛітература
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
_by_Blum_brothers.png)
Portal di Ensiklopedia Dunia
