Щоб вступити до ВДІКу, треба було мати два роки робочого стажу за професією. Почав працювати в Харкові: спершу в ляльковому театрі освітлювачем, робітником сцени, потім перейшов на телебачення, працював освітлювачем, помічником, а потім асистентом режисера. З першого разу не вступив, і тільки наступного, 1967 року, прийняли до ВДІКу. Курсову роботу знімали за оповіданням Шукшина «Мікроскоп».
Починав на студії ім. О.Довженка другим оператором і, коли знімався фільм М. Ільїнського«Довіра», на якісь залишки плівки в сусідньому селі Циблі зняв матеріал, який Ільїнський обізвав лубком не захотів навіть додивитися.
Невдовзі його зустрічає на студії Василь Ілляшенко і пропонує подивитись його роботи. Копії дипломного фільму в Юрія Тимофійовича не було, то він показав цей матеріал. Ілляшенко, подивившись ті двісті метрів, одразу сказав: «Будеш у мене оператором фільму „Новосілля“». Після цього запросив і в наступний фільм «Серед літа» (робоча назва: «Без кохання не можна»). А після цієї картини кінооператору рік не давали працювати.
Річ у тім, що в ній було багато кадрів із жовтим і блакитним. Був там, зокрема, епізод: син ішов до матері й ніс в руках букет польових квітів. Було знайдене місце, де стояла стара хата, а біля неї чимала галявина, де квітнув жовтий коров'як. Мати була серед цих квітів, і приходить син з волошками; знову жовтий і синій кольори. Це пояснюється тільки тим, що оператору подобалось зіставлення кольорів — жовтого з блакитним.
Або таке: матері сняться її сини, одного з яких грав Богдан Ступка. Уві сні на зеленій траві лежить вишитий рушник, по якому повзе змія. Коли дивилися картину в Держкіно, один із керівників цього відомства сказав: «Ми розуміємо, що рушник — це образ України. Але що ви хотіли цим сказати — хто повзе по Україні?» Звичайно, після такого звинувачення почався різного роду тиск. Творці фільму зовсім не вкладали такого змісту, який побачили в Держкіно.
Юрію Тимофійовичу після цих подій надходило кілька запрошень знімати, але, як тільки справа доходила до парткому, там забороняли. Так тривало близько року.
Ми з ним трохи були знайомі, але ніяких стосунків не було. Одного разу я йшов коридором першого павільйону, де знімався фільм «Спокута чужих гріхів». Іван сидів загримований на лавці, яі привітався. Він мене зупинив: "Ти Юрко Гармаш? Я бачив твої фільми. Я збираюся знімати «Вавилон ХХ», то я тебе запрошу". Звичайно, це для мене було... Хоча Іван тоді ще не мав режисерських робіт, але я вже знав його як актора, як людину. То мене аж у жар кинуло. Цілковита несподіванка.
Працювати з Іваном було дуже цікаво, він не сковував ініціативи, не диктував, як буває часом в інших режисерів, а навпаки, спонукав до співтворчості, до фантазування.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 6 листопада 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
