Генеральна військова канцелярія гетьмана Івана Скоропадського

Генеральна військова канцелярія гетьмана Івана Скоропадського — найвища адміністративна установа Гетьманщини в 1708—1722 роках, що розташовувалась у Глухові.

За гетьманування Івана Скоропадського в 1708—1722 роках центром ухвалення рішень виступав гетьманський уряд і центральні органи управління — Генеральна військова канцелярія, яким підпорядковувались усі місцеві структури козацького самоврядування. Судова влада, крім того, також підпорядковувалась гетьману Івану Скоропадському. Він здійснював вищу судову владу: затверджував вироки всіх судів, здійснював право помилування тощо.

При гетьмані Скоропадському була створена особиста канцелярія для діловодства з усіх справ, що входили до прерогатив гетьмана. Виконували цю роботу писар, старші та молодші канцеляристи. Частина з них супроводжувала гетьмана під час його поїздок, решта залишалася на місці. Крім того вони залишили відоме історичне джерело — Діаріуш (Щоденник).

Головним органом влади була Генеральна військова канцелярія. До її складу входили генеральні писар, судді, осавули, хорунжий і бунчужний.

Генеральний писар Савич Семен (генеральний писар) (? — 1725) увесь період правління гетьмана керував Генеральною військовою канцелярією, що виконувала роль уряду. Він тримав печатку Війська.

До його обов'язків входило прийняття грамот, а також виголошення на Раді старшин у присутності гетьмана й за його розпорядженням актів, грамот та інших документів державної ваги.^[1] В останні роки гетьманування Івана Скоропадського генеральний писар став нерідко підписувати універсали від імені гетьмана. За свідченням сучасників, генеральний писар Семен Савич став «вторым по гетману властію и силою».^[2]

Генеральні судді завідували судочинством. На цій посаді в 1714—1715 роках працював Ніс Іван Яремович (? — 1715), а згодом у 1715—1722 рр. працював Чарниш Іван Федорович (? — 1728).

Генеральний суддя очолював Генеральний суд Гетьманщини та вершив суд над державними злочинцями, розглядав апеляції і прохання про помилування, контролював роботу місцевих судів. Він розглядав апеляції щодо рішень полкових і сотенних судів. На засідання Генерального суду скликали підконтрольних генеральному судді суддів з міст і селищ. Всі судді були виборними.

Одночасно працювало два Генеральних осавули. Вони стежили за правопорядком у Гетьманщині, наглядали за складом і бойовим забезпеченням Війська, веденням компутів, забезпеченням грошової й натуральної плати козакам, які несли військову службу і виконували доручення гетьмана адміністративного, військового та судового характеру.

У різні роки гетьманування І. Скоропадського цю посаду обіймали чотири особи. Спочатку, в 1709—1717 роках осавулом було обрано Степана Бутовича^[3] (1631—1717), а потім в 1710 році ще додатково Василя Жураківського (? — 1730)

Потім генеральними осавулами працювали Антін Андрійович Гамалія (? — 1728) та Петро Валькевич (бл. 1687—1758).

Генеральні осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських генерал-ад'ютантів: генеральний хорунжий охороняв військовий прапор, брав участь у засіданнях Генерального суду, виконував різні доручення гетьмана. Так за урядування Івана Скоропадського посаду Генерального хорунжого в 1708—1721 роках обіймав Іван Сулима (? — 1721). Він також з 1718 року був наказним гетьманом.

Генеральний бунчужний охороняв бунчук, відав різними військовими справами, іноді за дорученням гетьмана («по зволенію рейментарской власти») міг видавати універсали й мав свою печатку. В 1713—1722 роках Генеральним бунчужним працював Яків Лизогуб (1675—1749).

Уряди генерального обозного і генерального підскарбія не були заміщені. Як відомо, генеральний обозний очолював армату, мав повноваження заступника гетьмана, у разі потреби обіймав посаду наказного, а генеральний підскарбій — відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію.

Знатне військове товариство несло державну та військову службу з землі. І їх становище визначалось цілою системою привілеїв: на володіння населеними слободами і селами, на участь в органах представницької влади (радах, з'їздах, нарадах), на певну юрисдикцію, фінансові пільг.^[4] Кожний з генеральних старшин традиційно виконував надані йому повноваження. Однак в результаті посилення ролі царських представників в Україні (резидента, губернатора, комендантів) вже за гетьманування Івана Скоропадського роль генеральної старшини в управлінні Гетьманщиною дещо зменшується.

1. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. — К.: Час , 1993. — 565 с.
2. Белашов В. І. Глухів — столиця гетьманської і Лівобережної України: посібник до «Глухівського періоду» історії України (1708—1782 рр.). — Глухів, 1996. — 144 с.
3. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини / В. В. Кривошея, І. І. Кривошея, О. В. Кривошея.– К.: «Стилос», 2009. — 604 с.
4. Модзалевський Вадим Львович. Малоросійській родословникъ. — Т. Второй: Е. — К. — К.:Типографія Т-ва Г. Л. Фронцкевича і Ко, 1910. — 720 с.