Георгіївський монастир (Київ)
Георгіївський монастир — давньоруський православний монастир у Києві, який існував у XI—XIII століттях у межах так званого «міста Ярослава», між Софійським собором і Золотими воротами. ІсторіяМонастир святого Георгія був заснований князем Ярославом Мудрим у 1037 році, одночасно із жіночим монастирем святої Ірини[1][2]. Обидва монастирі були присвячені святим покровителям князя Ярослава (у хрещенні — Георгія)[3] та його дружини Інгігерди (Ірини)[4], і стали першими монастирськими комплексами давньоруського Києва та одними з перших будівель проєктованого «міста Ярослава»[5]. Головним храмом монастиря стала церква святого Георгія, зведена неподалік від західної брами Софійського собору[6][7][3]. Будівництво спершу йшло дуже повільно, адже, як свідчать давньоруські літописи, не вистачало робочих рук, а наймані працівники з місцевих мешканців побоювалися, що за роботу їм не заплатять, адже храм зводився коштом самого князя Ярослава[4]. Коли останній дізнався про причину затримки будівельних робіт, то наказав щоденно платити будівельникам по ногаті — тогочасній срібній монеті, що було дуже щедрою платнею в ті часи[5][6][4]. За таких умов будівельні роботи значно пришвидшилися і церкву незабаром було зведено. В літописах відсутня точна дата завершення будівництва, але відомо, що церемонію освячення храму провів митрополит Іларіон 26 листопада[5][8]. Іларіон обіймав посаду митрополита київського у 1051—1053(1054) роках, тому можна казати, що будівництво монастиря завершили у цей проміжок часу[5][8]. Точний вигляд церкви святого Георгія також невідомий. За даними археологічних розкопок це був тринавний, триапсидний, чотиристовпний хрестовокупольний храм, центральний об'єм якого був майже квадратної форми, з трьох сторін оточений галереями, очевидно, одноповерховими, про що свідчить різна товщина фундаментів, яка становить від 115 см (фундаменти галереї) до 164 см (фундаменти центрального об'єму)[9]. Завершувався храм, найімовірніше, п'ятьма банями. Стіни церкви були виконані у техніці «опус мікстум»[6]. Під час археологічних розкопок були знайдені численні фрагменти фрескового живопису, шматочки смальти від мозаїк, цеглини розміром 36×32×3–3,5 см, характерного для середини XI століття, шматки олив'яної покрівлі тощо[10]. Георгіївська церква слугувала «посвячення та столовання», тобто інавгурації нових єпископів[11]. За свідченням «Повісті минулих літ», ченцем Георгіївського монастиря був молодший брат Ярослава, князь псковський Судислав Володимирович[6], похований тут у 1063 році[8][12][13]. У XII—XIII століттях Георгіївський монастир неодноразово грабували та руйнували: у 1151 році — торки та берендеї, у 1169 році — князь Андрій Суздальський, у 1204 році — князь галицький Роман із половцями[11][8]. Зрештою, під час монгольської навали на Київ у 1240 році монастир, як і інші храми Києва, був зруйнований і вже не відбудовувався[8][3]. Подальша доля монастиряПісля руйнування у 1240 році Георгіївський монастир понад 400 років стояв у руїнах[14][11]. У 1674 році на стародавніх фундаментах збудували дерев'яну Георгіївську церкву, у 1744 році — муровану[5][6]. У 1934 році церкву знесли, на її місці постав житловий будинок і сквер, у якому схематично позначили фундаменти давньоруського храму[6]. Археологічні розкопки проводилися у 1937, 1939 та частково 1979 роках[9]. Георгіївська церква і день святого ЮріяЯрослав Мудрий наказав день освячення Георгіївської церкви — 26 листопада — щорічно святкувати, вшановуючи святого Георгія[13]. З тих пір у народній традиції цей день відомий як день святого Юрія-Георгія або Юрій Осінній, Юр'їв день. У середньовіччі саме в цей день селяни мали право змінити володаря. Скасування цього права в Московському царстві у 1649 році породила приказку «Ось тобі, бабусю, і Юр'їв день». Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
