Вознесенський Флорівський жіночий монастир

Вознесенський Флорівський жіночий монастир

Вознесенська церква та дзвіниця
50°27′48″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.46333° пн. ш. 30.51333° сх. д. / 50.46333; 30.51333
Розташування	Київ  Україна вулиця Фролівська, 6/8
Конфесія	православ'я
Єпархія	Київська єпархія УПЦ (МП)
Тип монастиря	Жіночий монастир
Побудований на честь	Флор і Лавр
florovsky-mon.church.ua
Вознесенський Флорівський жіночий монастир у Вікісховищі

Вознесенський Флорівський жіночий монастир (іноді Фролівський^[1]) — найдавніший жіночий монастир Києва. Відомий з XVI ст., розташований на Подолі. Монастир первісно названий на честь святих Флора і Лавра, нині — Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир. Підпорядкований УПЦ (МП).

Перша письмова згадка у грамоті 1566 року короля Польщі Сигізмунда II Августа.

Залишався православним за доби польського панування. Володів землями, зокрема, у XIX ст. — Замковою горою, одна з назв якої тепер — Флорівська гірка. Гетьман Петро Сагайдачний наприкінці життя надав кошти для будівництва нової церкви при монастирі^[1].

1710 року був об'єднаний з Вознесенським монастирем (той ліквідували в інтересах будівництва Старої Печерської фортеці, тепер на його місці Мистецький арсенал). Значної перебудови храм зазнавав після пожеж 1718 та 1811 років. Над його відновленням у 1811—1824 рр. працював архітектор Меленський.

У кінці 18-го, на початку 19-го століття в Обителі жила і подвизалась Преподобна Олена Флорівська, в миру Бехтеїва, родичка родів Павлівих, Єрмолівих і Давидівих.

До сьогодні збереглася значна частина монастирських будівель початку XIX ст.

Восени 2019 року для будівництва келій було зруйновано будинок Артинова у Подільському районі Києва. Він був збудований у 1809-1811 роках і є пам’яткою містобудування та архітектури за номером 18/13.^[2]

На початку червня 2020-го року в монастирі було зафіксовано спалах коронавірусу, установу було закрито на карантин^[3].

Відомий благодійними та освітніми справами наприкінці XIX ст (діяли школа та лікарня для незаможних).

У XVII—XVIII ст. ігуменями монастиря ставали княгиня Катерина Милославська, графиня Апраксіна, княгиня Шаховська. У 1760-ті роки намісницею монастиря була бурмистриха Анастасія Василівна Чишинич-Власенко (урод. Тихонович), у чернецтві Олександра – теща архітектора Івана Григоровича Григоровича-Барського. Його послушницею була княгиня Наталія Долгорукова.

Ігуменя Флорівського монастиря Смарагда, написала відому серед православних вірян книгу «Благоговейные христианские размышления».

У Флорівському монастирі прийняла постриг Олександра Мельгунова, засновниця Серафимо-Дивіївського монастиря.

Служби відправляє священство Українська православна церква ^[4].

• 
  Вознесенська церква, 1732
• 
  Воскресенська церква, 1824
• 
  Територія монастиря
• 
  Дзвіниця, 1821
• 
  Церква Казанської Божої матері
• 
  Вознесенський монастир наприкінці XIX ст.

• Список мурованих храмів у стилі українського бароко

• Офіційний сайт монастиря [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.]
• Про історію

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вознесенський Флорівський жіночий монастир

• Білокінь С. І. Київський Свято-Флорівський Вознесенський жіночий монастир [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Вортман Д. Я. Київський Свято-Вознесенський монастир [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 266. — ISBN 978-966-00-0692-8.