Росла замкнутою, вдумливою дитиною, схильною до самоаналізу, створювала в уяві власний фантастичний світ[3].
Отримала спочатку домашню, потім — гімназійну освіту. Вільно володіла німецькою, французькою, італійською та польською мовами. Побувала у Західній Європі: Швейцарії, Франції, Німеччині.
До поезії заохотив домашній учитель Михайло Карлін, який сам писав вірші.
У 1899 році в журналі «Русское багатство» опублікувала есе про Джона Раскіна«Релігія краси». Через три роки — вийшов переклад книги Раскіна «Прогулянки по Флоренції. Нотатки про християнське мистецтво». Займалася також перекладами філософських книг Ніцше.
З 1905 року співпрацювала як автор рецензій в журналом символістів«Весы» під псевдонімом Сірін.
У 1907 року опублікувавла два цикли віршів: «Золотий ключ» і «Сонети».
У 1910 році — видала єдину прижиттєву збірку «Вірші» (рос.«Стихотворения») на 106-ти сторінках. Тоді ж — познайомилася і подружилася з Мариною Цвєтаєвою. Ініціатором їхнього знайомства був Максиміліан Волошин, який перед зустріччю сказав Цвєтаєвій таке: «Ця жінка — глуха, некрасива, літня, чарівна. Любить мої вірші, чекає мене до себе»[4]. Натомість Цвєтаєва після знайомства сказала таке: «Прийшла — побачила тільки чарівну. Подружилися пристрасно»[4].
Втрата слуху, за однією версією, — вроджена недуга Аделаїди, за іншою — наслідок нещасливого захоплення немолодим та одруженим Олександром Бобрищевим-Пушкіним, відомим юристом, чия трагічна смерть в Дрездені у 1903 році стала для Аделаїди (яка поспішала до вмираючого, але так і не застала його в живих) потрясінням, що і викликало втрату слуху[5].
У 1913 році — народила другого сина Микиту (†1995)[2].
У січні 1921 року подружжя Жуковських заарештували. Його — за «участь в антирадянській змові», її — як дружину представника «колишніх»[4]. У в'язниці-підвалі її тримали з 6 по 21 січня[2]. Через три тижні — подружжя звільнили. Зокрема, Аделаїду на волю випустив молодий слідчий, любитель поезії. Він дізнався, що у в'язниці-підвалі вона написала цикл віршів «Підвальні», змусив її їх записати і додати напис, що вірші присвячені йому. Після цього — відпустив додому[2].
Побачене і пережите за дні ув'язнення — описала також в своїх «Підвальних нарисах». Зокрема, перший з п'яти нарисів, що має назву «Todesreif» (з німецької — «Готовий до смерті»), присвятила «Графу К.» — розстріляному чекістамиграфуРостиславу Капністу[6].
Після арешту — Жуковські голодували. Ось як описували цей період життя Аделаїди її сучасники:
«За терором настав голод. А.Г. (Аделаїда Герцик), з опухлим, мертво-сірим обличчям, бродила по знайомих і незнайомих домівках «ситих» і вимолювала дітям хоч би кухонних помиїв. З картопляного лушпиння готувала вона «котлети», з кавової гущі і старих запліснявілих виноградних вичавок пекла «коржі». Варила «супи» з виноградної лози, з необробленої шкіри «посталів» (татарські сандалі). Раділа, коли з Феодосії привезли шматок макухи — її жували і вважали «смачною»... І найстрашніше — у А.Г. голодували діти. Особливо важко переносив голод старший хлопчик. Він іноді ночами, не маючи сили спати, вибігав на подвір'я, в зимовий холод, і там «вив»...»[7].
Оригінальний текст (рос.)
«За террором наступил голод. А.Г., с опухшим, мертвенно-серым лицом, бродила по знакомым и незнакомым домам «сытых» и вымаливала детям хоть бы кухонных отбросов. Из картофельной шелухи готовила она «котлеты», из кофейной гущи и старых заплесневелых виноградных выжимок пекла «лепешки». Варила «супы» из виноградной лозы, из необделанной кожи «посталов» (татарские сандалии). Радовалась, когда из Феодосии привезли кусок жмыхов — их жевали и находили «вкусными»... И самое страшное — у А.Г. голодали дети. Особенно трудно переносил голод старший мальчик. Он иногда по ночам, не будучи в силах спать, выбегал на двор, в зимний холод, и там «выл»...».
Померла 25 червня1925 року у Судаку. Похована на місцевому кладовищі. Могила не збереглася.
Творчість
Для ранніх віршів характерний стан духовного пошуку і самотності. Вірші насичені релігійно-філософською символікою, але за формою — близькі до фольклору. Дійсність міфологізується, наповнюється знаками і символами. Витончений світ ліричної героїні, співучість поезії відзначали Бальмонт, Волошин, Брюсов, Іванов[3]. Кращі вірші раннього періоду увійшли в єдину збірку «Вірші» (рос.«Стихотворения»).
Для періоду 1910-1917 років характерні спроби досягти єдності з буттям через естетичний пафос. Водночас, лірика стає більш предметною. Виникає тема поезії як служіння Творцю[8].
Дореволюційна проза — нариси, присвячені становленню особистості дитини, есе про літераторів — автобіографічна і глибоко психологічна («Зі світу дитячих ігор», «Про те, чого не було» та інші)[8].
Останній період — Жовтневий переворот і Громадянська війна — найважливіший для внутрішнього розвитку та для поезії Аделаїди Герцик. У цей час вона створила найкращі свої вірші[8].
Родина
Мала молодшу сестру Євгенію (*1878 — †1944), яка теж стала поетесою, та молодшого брата Володимира (*1885 — †1976)[2].
У 1909 році, у Вюрцбурзі, народила сина Данила (†1938)[2]. У 1913 році — народився другий син — Микита (†1995)[2]. Данила арештували за доносом в 26-річному віці. Загинув у 1938 році у більшовицьких катівнях. Встиг написати «Думки про дитинство та немовляцтво» (рос.«Мысли о детстве и младенчестве») (опубліковані у 1997 році у шостому номері журналу «Новый мир»), у яких описав своє дитинство[2].
Онука — Тетяна Микитівна Жуковська, співробітниця Дому-музею Марини Цвєтаєвої у Москві[9], авторка статей і укладачка книжок про своїх бабусь-письменниць — сестер Герцик (Аделаїду та Євгенію).
«Нас заточили в каменный склеп…», «В этот судный день, в этот смертный час…», «Ночь ползет, тая во мраке страшный лик…», «Я заточил тебя в темнице…» // Возрождение (Берлин). — 1924. — № 125.
«Какая радость снять оковы…», «Дети», «С утра стою перед плитой…», «Если это старость — я благословляю…» // Возрождение. — 1925. — № 111.
«Дают нам книги холодные, мудрые…» // Современные записки (Париж). — 1925. — XXVI.
↑ абвгдежиклГерцык Аделаида.Из круга женского / Подг. текста, коммент., вступ. статья Т. Н. Жуковской. — М.: Аграф. — 2004.
↑ абЛюбомудров А. М.Герцык Аделаида Казимировна [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.] // Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. — М., 2005. — Том 1. — С. 471.
↑Todesreif[недоступне посилання] // Герцык Аделаида. Стихи Сугдейские. Подвальные очерки. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — С. 136-152. — ISBN: 978-5-93015-107-7
↑Зайцев Борис.Светлый путь // Герцык Аделаида. Из круга женского / Подг. текста, коммент., вступ. статья Т. Н. Жуковской. — М.: Аграф. — 2004. — С. 521.
Лубны-Герцык Аделаида Казимировна // Сухоруков В. Н. Крым в лицах и биографиях. — Симферополь: Атлас-Компакт, 2007. — С. 88-90.
Любомудров А. М.Герцык Аделаида Казимировна [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.] // Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. — М., 2005. — Том 1. — С. 471-472.
.jpg)
